Це частково з дитинства, а ще ми розуміємо, що космічна сфера — основа для більшості наукових досягнень і технологічних революцій. У нас є бажання досягти чогось більшого і при цьому реалізувати потенціал не тільки свій, але й інших людей у нашій країні.

Ми з Антоном зустрілись на нетворкінгу в вересні. Він підприємець і навчається на спеціальності астрофізика, а я займаюсь аналітикою та бізнес-розвитком. Наші інтереси зійшлись, і ми вирішили провести захід в UnitCity на тиждень космосу. За чотири дні зареєструвалося більше 100 чоловік, і це було несподіваним для нас. На другій зустрічі люди почали об'єднуватись в невеличкі групи: когось цікавив клуб ракетобудування, хтось хотів писати статті на тему космосу. Ми побачили, що іншим це цікаво, і вирішили масштабуватися.

Створили об'єднання Odyssey — це також і фонд, і громадська організація. Зараз ми в Києві, але хочемо розширювати спільноту, тож плануємо в квітні провести тур селекції по містам: Харків, Кривий Ріг, Полтава і, можливо, Черкаси.

Спочатку ми брали кошти з власної кишені, а зараз знайшлися інвестори українського походження, які також хочуть розвивати аерокосмічну сферу в Україні. Адже у нас є підґрунтя, таланти і хист до цього. Зараз у країну заходять достатньо знакові міжнародні організації.

Світовий хайп, що стосується космічної сфери, зачепив і нас. SpaceX і Blue Origin роблять дуже класний маркетинг. Космічна сфера — це питання не району чи міста, а загальнонаціональне. Аби змінити щось на національному рівні, потрібно діяти на національному рівні.

В Odissey нас шестеро. Ми з Мирославом діємо в Києві, організовуємо зустрічі. Фактично ми менеджери цієї спільноти, проте у нас є волонтери-співробітники, які займаються дизайном та лекціями, помічники, які страхують, коли у нас не вистачає часу, також є юрист.

Зараз технології визначають, які країни є лідерами, а які відстають. Поки українців цікавить ВВП та що їв на сніданок депутат, а не яка у нас національна технологічна візія. Потрібно створити діалог між суспільством і державою про технологічну, зокрема космічну, політику. Цим ми і займаємось.

Наш девіз: «Діємо сьогодні, дивимось в майбутнє». Дуже важливо зрозуміти, що горизонт планування в державі має бути більшим, аніж до наступних виборів. Це повинен бути план на 10, 20, 50 років вперед. У нас, на жаль, цього немає, але в світі працює така система.

Зараз наша спільнота займається розробкою змін до законодавства. Ми працюємо над тим, щоб космос став більш доступним і вільним для українців. Космічна діяльність у нас регламентована виключно як державна. Тобто займатися ракетобудуванням, моделюванням, будуванням ракетоносіїв, може лише держпідприємство. Якщо подивитись на світ, то зрозуміло, що прориви здійснює корпоративний сектор. Якби в нас була сильна держава, яка цим би опікувалась и спонсорувала, то можна було якось миритись.

Стартап за визначенням — це бізнес, який приносить прибуток, та у нас чомусь називають стартапами і проекти, які роблять на волонтерських засадах. У космічній сфері стартапи — це дуже складно, особливо в Україні. Треба знайти ідею, почати діяти, а потім ще подолати законодавчі обмеження. Аби це почало монетизуватись, треба витратити сотні тисяч доларів.

Зараз ми працюємо над створенням інкубатора — це початковий етап для проектів. В планах на 3-4 роки створення ще й акселератора — коли проекту потрібно вже догнати і перегнати інших.

Наскільки ми знаємо, українські стартапи виїзжають за кордон. Коли немає підтримки від держави, то створити стартап в космічній сфері майже неможливо. Також ми знаємо декілька українців, які працюють в SpaceX.

В нашій країні є невеличкі стартапи, наприклад, Mars Hopper, якій в 2016 році переміг в номінації глядацьких симпатій на конкурсі від НАСА. Але зараз цей проект нікуди не рухається.

В світі є ще купа софт-стартапів. Вони розробляють програми, які аналізують за допомогою супутникових зображень планету Земля, наприклад, поля. Визначають здоров'я рослин, температуру. Потім за допомогою цього софту можна автоматично коригувати якісь добрива, звоження. Та в Україні і таких проектів мало.

Приклад Ілона Маска — це скоріше виключення, в основному, в світі всі орієнтуються на IT-галузь. Адже дані з супутників можна використати розробникам або науковцями в НАН. Та в Україні немає супутників ні державних, ні приватних. Тому за майбутнім ми не встигаємо. Хотілось би це змінити і підтягти.

Бюджет держави на космічну галузь дуже малий. Україна поки що виплачує кредити, які завинила за деякі проекти в минулому, які так і не реалізувались, а на популяризацію просто не вистачає грошей.

Українських інвесторів, готових вкладати гроші в аерокосмічну сферу, можна перерахувати на пальцях. Це не мультимільйонери, а люди, для яких космос скоріше хобі, вони не думають з цього щось заробляти в найближчий час. Середній термін окупності бізнесу в Україні — 1-2 роки. Якщо ви за цей термін не можете стати прибутковими, то ніхто не буде вкладати гроші. Це нерентабельно. Для бізнесу в аерокосмічній сфері цей термін складає десятки років, якщо це не якесь проривне дослідження.

Державно-приватна співпраця поки що погано розвивається. Зараз Україна працює на експорт, що стосується IT- послуг та наукового потенціалу. Це не погано, але якщо від нас все йде, то рано чи пізно ми вичерпаємо свої ресурси. Нам потрібні підприємці, які будуть розвивати нові бізнес-моделі та створювати робочі місця для наших винахідників та інженерів.

Україна була частиною космічної програми в СРСР. Зараз залишився дуже потужний Дніпровський космічний кластер — це група державних і приватних підприємств, наприклад КБ «Південне» та Південний машинобудівний завод. У них є замовлення з інших країн, вони проводять свої дослідження. Там багато людей, які принципово залишились працювати в Україні. Якраз з державно-комерційним сектором в Дніпрі не все так погано.

У нас ростуть цікаві талановити люди. Ми знаємо інженерів з Дніпра, які працюють на підприємстві SpaceHub і також займаються популяризацією науки. Вони створюють суборбітальний літак. Та від нашої держави немає ні фінансування, ні підтримки. Розробкою цікавляться в Турції, Німеччині та Китаї.

Нам потрібно працювати над тим, аби ця сфера була популярною і нормально винагороджувалась. Зараз працівники в наукових інститутах заробляють по 3-4 тисячі гривень. В такому випадку класний інженер, який займається ракетомоделюванням, або їде за кордон, або вивчає Java, програмує і живе нормально в нашій країні. У нас є ресурси і знання, але немає гарного середовища для розвитку. Треба перетворити пустелю в цій сфері на родючий ґрунт.

Ми хочемо, щоб до 2040 року Україна потрапила до десятки світових лідерів в аерокосмічній сфері. Насправді все просто. Це буде не завдяки якомусь одному локомотивному продукту, який зробить Україну грейт егейн. Десятки чи навіть сотні компаній і потужних підприємств будуть працювати в межах Україні. Вони створять екосистему і монетизують цей ринок. Нам потрібна співпраця з корпораціями з інших країн на новому рівні. Зараз 2018 рік, до 2040 ще 22 роки. Якщо в найближчі 4-5 років створити такое середовище, то цього часу достатньо, аби стартапи виросли в компанії, а потім в корпорації. Ми встигнемо, якщо почнемо робити вже зараз.

На початку квітня готуємо трьохденний тур в Дніпро в Дніпровський кластер. Участники побачать, як там працюють та що створюють.

Також заплановано два хакатони. В квітні — у співпраці з радою молодих працівників державного космічного агентства, в травні — із залученням партнерів з Польщі.

Кожні два тижня у нас будуть освітні заходи та лекторії.

Ми і далі націлені на привернення кадрів до співпраці. Поки що на волонтерських засадах.

Восени анонсуємо відкриття конструкторського бюро.