Кофейное братство
Владельцы Veterano Coffee о своем бизнесе
Сергій Вербіцький, працює у кав'ярні на вул. Сім'ї Сосніних, 9, вул. Лесі Українки, 20
— Я повернувся з АТО у липні 2016 року. Служив у 24-й бригаді, тепер — імені короля Данила. Сектор «Луганськ», Новоайдарівський район. Я артилерист, командир гармати, крім того ще возив начальство по передку. Був і в Кримському, і в Щасті, і в Трьохізбенці, в Кряківці. До АТО працював заступником директора великої фірми, яка будує басейни, бані, хамами.

Veterano Coffee відкрив у вересні 2016-го. Документи отримати нескладно. Щоб відкрити мале підприємство, дозволів небагато, буквально за день-два можна зробити.

Бізнес окупається за місяців три-чотири, а якщо його модернізувати и покращувати, то трошки більше, може, півроку. Я сюди і надалі вкладавав, робив світло, столики, вони досить недешеві, стільці. Якби нічого не робив, то за 3-4 місяці повністю окупився б.

Вирішив займатися саме цим бізнесом, коли по телевізору побачив Льоню Остальцева і Вову Шевченко (засновники Pizza Veterano та франшизи Veterano Coffee, — ред.), і захотілось спробувати. Написав їм у Фейсбуці, познайомилися, і через пару днів вже вирішив відкривати кав'ярню. На той час я зо два місяці взагалі без роботи сидів, звільнився з попередньої роботи через розбіжності у поглядах. Каву люблю, а тут ще й навчився її робити.

Ветерани АТО підтримують одне одного. До нас багато людей приходить, і ми допомагаємо. Так само я приходив до Вови, Льоні. Вони витратили багато сил, підказували. Коли місце знайшов — приїздили дивились. Постачальники, реклама — все Вова надавав, допомагав.

Звичайно, без допомоги складно, коли нема ідейної підтримки. Інша справа — коли є підтримка побратимів, тим більше що ми розуміємо з півслова один одного, на одній хвилі.
Тут по сусідству продають мастило Лукойл, це російська фірма, російський продукт. Так вийшло, що всі працівники Лукойлу одразу стали моїми клієнтами. Спочатку в мене не було червоно-чорного та жовто-блакитних гербів, що зараз спереду висять. Вони знали, що я атошник і спочатку хотіли конфлікту. Зрозуміло, що коли я тільки прийшов, не міг нічого протиставити їхнім неправильним думкам про Україну. Тому коли вони побачили високу якість, дисципліну — а ми завжди вчасно відкриваємось і закриваємось, робимо правильну каву — тоді ми могли диктувати: хлопці, щось вас не влаштовує, то ідіть відкривайте свій бізнес. Якщо влаштовує — то чому ви взагалі так говорите? Тут навіть один чистий росіянин заходив, каже: «Ой, ти панімаєш, там наших нєт…». Я кажу: «Ну як немає, якщо є? А якщо вважаєш їх своїми, то їдь, бери автомат і ставай з того боку і воюй. А ти ж тут сидиш, ти не поїхав ні туди, ні туди. То що ти тут мені розказуєш?» Так спокійно пояснюю.

Нашу каву ми готуємо з душею, вкладаєм в неї частинку душі. Ми всі, хто в Veterano Coffee працює, прагнемо, щоб продукт був якісний, недорогий і кращий, ніж у інших. Як це зробити? Треба з душею готувати. Не просто натиснув кнопочку і стоїш в стелю дивишся, а намагаєшся в секундочки вкластися, вирахувати, правильно зробити, тоді кава буде просто чудова. Якщо на це все забити і просто заробляти гроші, то ефект буде мінімальним. Тут на території близько 600 фірм, багато людей. Різні статки, різні напрямки. Є люди, які літають у Швейцарію, Францію, Нідерланди, їздять на Західну Україну. І всі приїжджають і кажуть: «Ми ніде, крім як тут, не п'ємо каву». За рік можна спокійно сказати: якщо людина в перший місяць прийшла пити каву і зараз її п'є, значить, якість не міняється, а тільки покращується.
У мене ще є справа: з двома партнерами відкрив фірму по басейнах, займаємось будівництвом. Тут, з кавою — моя душа, а будівництво я просто люблю, спеціаліст по цьому, і там зовсім інші гроші. Каву продаю сам, бо мені це подобається. Відкрив ще одну точку, вона дуже збиткова, доводиться бути і там, і тут. Хочеться ще в деяких місцях відкрити точки, але зробити велику мережу з 10-20 бажання немає поки що.

Найбільш популярні — капучіно, лате. І вже потім американо й еспресо. А влітку ще багато купують холодні напої: бамбл, frozen tea, ice tea, холодний лате.
З кавової точки зору Київ і вся Україна відрізняються. В Києві багато кав'ярень, вони прямо на кожному кроці, тому велика конкуренція, вони самі змушують себе якісніше працювати.

Ще окремо Львів, у них культ кави набагато вищий, ніж у нас, там були давним-давно кав'ярні, а у нас тільки почали відкриватись в таких масштабах.

Я об'їздив всю Україну, коли працював на попередніх роботах, тому можу сказати за Кременчук, Хмельницький, Тернопіль, Рівне, Луцьк: там мало кав'ярень, і якщо є якась у центрі міста, то не обов'язково кава буде дуже смачна. Але зрідка зайдеш в маленьку забігаловку, і там настільки добра, смачна кава, її настільки з душею приготують, що будеш у захваті.
Проблема кав'ярень найчастіше в тому, що люди приходять аби заробити грошей, їм все одно, що вони роблять. Можеш взяти неправильного працівника, не побачити, що він зацікавлений тільки в грошах і йому начхати на все інше. Я плачу людям тільки відсоток — 15% від каси. І вони зацікавлені продати, гарно зробити, щоб і завтра людина прийшла, а не просто відстояти, отримати гроші і гратись в телефоні. Тут зовсім по-іншому, все вилизано, чисто. Є люди, які дуже прискіпливо ставляться до чистоти: візьмеш рукою рожок для морозива — вони більше ніколи не повернуться. У нас все через серветку, одноразові рукавички, одноразові пакетики. За цим дівчата слідкують, розуміють: якщо людина приїхала на бентлі, а ти щось не так зробиш, то вона завтра вже не приїде, а такі можуть чайових і 100 гривень лишити. Дівчатам дають і 50, і 100, максимальні чайові були 200 гривень.

І ще вимога — патріотизм: якщо людина каже, що українською розмовляти не буде, то одразу до побачення. Коли людина зайшла і запитує: «Для кого підвішена кава?», треба розказати, що це – для атошників, ветеранів війни, людині має бути не все одно. З персоналом треба постійно працювати, возити на тренінги, курси. Коли нас запрошують провести навчання для діток, то ми берем з собою наших баріст, щоб вони бачили, що ми не тільки заробляємо, а 10% віддаємо на благодійність.
Коли відкриваєш кав'ярню, можна наробити багато помилок. Треба з кимось консультуватись, шукати підтримку тих людей, які вже відкрили бізнес: тут, наприклад, не поспішай рекламу давати, а тут не варто до 10 відкриватись, а там, навпаки, відкривайся раніше. У Veterano Coffee в різних місцях кав'ярні, і коли ми сідаємо разом і обговорюємо наші проблеми, то вони у кожного різні.

Найголовніше, коли розпочинаєш будь-який бізнес, не тільки кавовий, треба спиратись на підтримку близьких людей. Якщо найрідніші тебе не підтримують, не потрібно цього робити. Моя кохана дружина не була проти, тільки запитувала: «Як ти? Ти ж у цьому взагалі нуль». Я казав: «Все нормально! Після війни мені взагалі все одно що робити».

До того, як відкривати кав'ярню, варто влаштуватись попрацювати баріста, побачити всі нюанси, а потім приймати рішення. Скласти бізнес-план, повністю все продумати, знайти місце, якщо потрібно, інвестора, думати і, головне, працювати: годинами, днями, ночами, тижнями, місяцями, роками. І все буде добре.
Валерий Хартман, кофейня на ул. Тычины, 18а и 18в
— Раньше жил на Луганщине, там сейчас сепары сидят. Служил в «Айдаре». Территориально — практически по всей Луганщине, начиная с Половинкино, первой базы «Айдара». В 2015 закончил службу и уехал жить в Киев.

Демобилизовался, начал работать на одной из мобильных кофеен. По 12-13 часов на солнце, на третью неделю начал терять сознание. Подумал, что контузия. Созвонился с волонтерами, рассчитывал, что быстро магнезией прокапают и отпустят, а они меня на три недели в больницу заперли. Медики провели полное обследование, выразили «глибоке занепокоєння». В итоге третья группа инвалидности. Получил компенсацию, начал разрабатывать концепт кофейни, познакомился с Леонидом Остальцевым. Сошлись в подходе к жизни, к помощи и решили объединиться. Так появилось Veterano Coffee.

Кофейню открыл в прошлом году. С документами сложностей не было, довольно быстро зарегистрировал ФОП. Поучаствовал в тендерах на места, так и открыл свою первую точку. Для второй уже снял полноценное помещение, хоть и маленькое.
По аналитике в среднем такой бизнес окупается месяца за три. Кофейный выбрал, потому что раньше работал, соображаю немножко. Вообще хотелось бы хороший, полноценный ресторан. Но пока рисковать не буду. Собираюсь сделать кафешку с минимальной кухней, пироженками, круассанами, посадочным местами. Немного набить руку на ней, а уже потом думать о ресторане.

Ветераны поддерживают друг друга: труселямбы Санька Матяш делает, у Лёни пиццерия, киборгмассаж Димкин. Я на кофейнях раздавал визитки на труселя и на массажи. В Киеве уже нас четверо ветеранов с кофейнями и один в Мариуполе. Хоть и одна ниша, но никакой конкуренции, сугубо поддержка.
У ветеранского кофе есть преимущества перед конкурентами. Сам кофе, мягко говоря, не самого низкого ценового сегмента. А кофейни не зациклены сугубо на прибыли, важнее репутация. Например, мои соседи закупают какао по 50-60 гривен за килограмм, химическое, а мне какао обходится в 240 гривен. Хоть и ненамного дороже на выходе за стаканчик, все равно люди предпочитают пить более качественный.

И с молочными коктейлями то же самое. Если у соседей порошок с молоком смешиваются, то у меня и свежемороженые ягоды, и мороженое нормальное, и молоко. Себестоимость намного больше получается, а цены на выходе — ненамного выше. Главное — качество.
Чаще всего покупают латте, капуччино. У меня здесь контингент такой — мамочки с колясками. У нас нет кофе без кофеина, к сожалению, я не нашел подходящего. Поэтому приходится делать на ристретто, кофеин там практически не успевает выделяться, многие мамы пьют латте на ристретто.

Основные проблемы кофеен в Украине — это отсутствие совести и попытки сэкономить. Как-то на политехе гулял с женой, она захотела кофе. Подошли на одну из точек, я так взглядом окинул, а на стиммере, которым молочко сбивается, сопля из сухого молока висит. Или молочный коктейль хотел другу своему взять однажды. 35 гривен стоит, в принципе, если цена такая, то должен быть, скорее всего, нормальный. И что мне сделали? Налили в стакан молока, добавили сиропа, размешали ложкой. Я его так и не забрал, это же издевательство какое-то. И они:

— Так вы что, забирать не будете?
— Нет.

…и мы пошли дальше.
Моя ошибка при открытии кофейни была в том, что полностью все купил: место, купаву, оборудование. Как оказалось впоследствии, можно было значительно сэкономить и взять все в аренду.

Сам я, конечно же, пью свой кофе. Сейчас дефицит кадров, очень часто приходится самому работать, посменно с женой. Вот когда работаю, так чашек 6-7 в день точно получается. А когда просто заезжаю, то где-то 2.
Олександр Рибак, відкрив кав'ярню по вул. Космонавта Комарова, 28
— Повернувся з АТО у червні 2015 року, служив у Національній гвардії України, у танковій роті під Маріуполем, на заході села Широкине.

Я й до АТО займався кавою: працював баріста у кав'ярні у Володимира Лобкова. Ми були товаришами, і я частенько заходив до нього у кав'ярню. Потім зацікавився, пройшов у Лобкова курси (для мене це було безкоштовно). Я зрозумів, що це та робота, яка мені подобається, на якій не втомлююсь морально. Відпрацював кілька щасливих місяців, після чого отримав повістку на мобілізацію. Після війни повернувся і думав відкривати щось своє, але не кав'ярню, а щось типу маленького ларьочку з фаст-фудом. Але після розмови з Льонею Остальцевим зрозумів, що кав'ярню відкрити не набагато складніше, а це була мрія. Відкрився у жовтні 2016-го, і в принципі все вдалося.

Документи та дозволи оформити неважко, але важко зрозуміти, як все це працює, особливо з податковою системою. І зараз є багато питань. Податкова, принаймні Подільського району, не дуже чемно працює. Скажу чесно, були й сварки, але я витримана людина, терплю до останнього. Люди, які отримують зарплату з наших податків, не хочуть виконувати свої робочі обов'язки. Зі всіма іншими документами консультувався з Леонідом, він дав юриста, ми перевіряли абсолютно всі договори, спілкувався з бухгалтерами. Було багато консультацій, переважно з ветеранами. Я дуже хвилювався, бо Леонід сказав: «У нас все має бути по-білому. Все має бути чисто і гарно, щоб у нас не було ніяких проблем з державою». Я це собі відзначив. І мета була, щоб я нікого не підставив. Наприклад, якщо до мене прийде благоустрій, то я не боятимусь, а зможу показати всі документи і матиму відповіді на всі питання.
Те, як швидко окупається бізнес, залежить від місця, від кав'ярні. Якщо взяти як у мене — кава to-go — то цей формат окупається найшвидше. Чому так? Він потребує найменших вкладень і може окупитись за півроку. Якщо це вже кав'ярня-міні, то окупається десь удвічі довше. За півроку, може, «в нуль» я не вийшов, але у мене був постійний стабільний приріст.

Ветерани підтримують одне одного, серед них є різні за фахом люди, можуть приїхати і зробити тобі щось безкоштовно. Мені дуже допомогли з дерев'яними виробами ветерани й волонтери, які мають столярну майстерню. Скажу чесно — допомагають переважно безкоштовно, я просто купляю матеріали, і ми або разом робимо, або вони роблять мені щось необхідне.

Місцеві жителі до кав'ярні ставляться дуже позитивно. Знайшов багато друзів, є гості, які приходять до мене поспілкуватись. Одного разу прийшов гість, а мені не сподобалось екстракція еспресо, скоріш за все була проблема з помолом. Я зрозумів, що зробив помилку, і попросив людину зачекати ще дві хвилинки, щоб переробити каву. І він питає:
— В плані переробити? Ти ж вже зробив…

Я кажу:
— Так, тільки кава погана, треба переробити, щоб була смачна.
— Да ладно, все одно продаси це комусь іншому!
— Ні, я цього сам пити не буду, тим паче нікому продавати.

Він посміявся:
— Да ладно!
— Підійдіть збоку до віконця і побачите, як я в умивальник виллю каву.

Він сказав, що все це показуха і все це робиться виключно для того, щоб підняти себе вище за інших. Мене питали, чому я так роблю, я відповідав, що не віддаватиму несмачну каву своєму гостю. Тоді одна людина сказала найприємніші слова в моєму житті:

— Мені взагалі неважливо, ти мені хоч води налий, я все одно до тебе прийду.
Я був шокований.
Зараз дякують, що саме тут відкрив кав'ярню, бо на Відрадному нема де попити смачної кави. Виключення — це люди напідпитку і ті, кого я називаю «старої закалки», вони трошки цього всього не розуміють. Про бізнес вони в першу чергу думають, що тут дурять людей. Це пенсіонери, бабусі в основному. А от дідусі підходять, цікавляться, питають.

Можу сказати за кав'ярні Veterano: ми до всього ставимось відповідально. Знаєте яка проблема в Україні? Багато кав'ярень, в яких люди думають виключно про те, як заробити. Не знають елементарних речей: як прибирати за собою, мити машину. Перевага наших кав'ярень в тому, що ми ставимось до них не як до прибутку заради грошей, а як до свого хобі.

У мене найчастіше п'ють американо, я розумію: це класика з історією. Але мені не подобається американо, через те, що його змішують з водою. Як можна таку смачну річ псувати водою? Еспресо — це однозначно найсмачніше, що взагалі може бути в каві. Я п'ю капучіно, раф, флет вайт. Я вже багато гостей перевчив на інший формат: пропоную скуштувати безкоштовно капучіно, щоб людина зрозуміла, що це смачно. Люди кажуть: «Ну всі ж п'ють американо» Я кажу: «Не треба дивитися на всіх! Всі п'ють тому що не знають, що є інші напої». Вже багато людей п'ють лате, капучіно.
Коли я свою кав'ярню відкривав, на районі було два заклади, в яких я пив дуже смачну каву. Але зараз їх нереально багато. І всюди варять дуже погано, люди взагалі не знають нічого про каву, не знають про зерно… і їм це нецікаво!

Ще одна проблема — економія. Намагаються зробити подешевше. Скажу чесно — краще не пляшка пива, а чашечка кави.

Світ відходить від робусти і переходить на арабіку. Робуста гірка, арабіка — відносно кисла. Вчені довели, що в кислоті можна знайти набагато більше смакових відтінків. Якщо, наприклад, в робусті (я орієнтовно кажу) 40 смаків: кісточка абрикоса, чорнослив, мигдаль, то в арабіці можна знайти 240 смаків. Але за арабікою треба доглядати, а за робустою – ні, вона дешева. І тому у нас всі беруть робусту. Люди кажуть: «Нам треба міцна кава!» Міцна кава — це не смак, це дія на організм.

В мене часто питають, як відкривати кав'ярню. Найголовніше: якщо хочеш заробляти гроші — відкривай інший бізнес. У мене є знайома, баріста дуже високого рівня, проводила курси. Зараз відмовилась виключно через те, коли вона починала розказувати теорію (а теорія – це найголовніше!), людям було нецікаво. Їй казали: це нудно, давай до практики, бо мені треба зрозуміти, як воно вариться, щоб заробляти гроші. Якщо кава нецікава, то займайся чимсь іншим.
Коли відкривався, випивав багато, по 8 порцій кави. Хвилювався, щоб не зварити погану, перевіряв. Дві години пропрацював, і варив собі каву, щоб скуштувати. Смачно? Так, можна працювати далі. Зараз більше досвіду і вже не так хвилююся, бачу, якісний продукт чи ні. Якщо неякісний — таке буває — швиденько виправляю і людина виходить задоволена.

Власникам кав'ярень і барістам треба відвідувати кавові фестивалі й змагання. В 2017 році я думав, що я красавчік. Прийшов на змагання, і в перші 15 хвилин зрозумів, що не знаю нічого. Тому не став вчити лате-арт, щоб малювати на каві, а вивчаю каву, зерна, плантації.

Якщо баріста буде замкнений, механічно приймати замовлення, віддавати напої, діла не буде. Кав'ярня — це в першу чергу спілкування. Іноді приходить людина, я запитую: «Як завжди?», а він: «Ні, я просто поговорити прийшов». І все одно п'є каву.

Коли обираєте кав'ярню, звертайте увагу, як і де готують каву, на обладнання, процес та чистоту. Не бажано купляти каву на відкритих місцях через пил, бруд з дороги. Якщо людина робить смачну каву і ви впевнені, що це фахівець, то не зважайте, що він відволікається на розмову під час приготування.

Завжди можна повернути каву. Можливо, законодавства такого і немає, але я ніколи не відмовлю. Не намагаюся повернути кошти, а хочу вгодити смаком кави, тож можу безкоштовно переробити каву.

Варто куштувати каву в різних місцях. Є такий стереотип: це моє місце і я буду пити виключно тут. Не можна зупинятися на одній каві, її дуже багато смачної.
Владимир Шевченко, открыл кофейни по ул. Большая Васильковская, 85-87, ул. Ломоносова, 40а, ул. Тарасовская, 2, ул. Глушкова, 13
— Служил в 95-й аэромобильной Житомирской бригаде. Три месяца в Авдеевке, месяц в Славянске и полтора месяца в районе Тарасовки. Вернулся из АТО 12 апреля 2016 года.

У меня всегда был собственный бизнес, с 18 лет. Последний — небольшие продуктовые магазины, в МАФах.

Кофейный бизнес выбрал абсолютно случайно. Работал в Veterano Pizza пиццайолой три месяца после демобилизации. Пошел специально, чтобы посмотреть, как работает изнутри ресторан. У меня было и есть огромное желание открыть свою пиццерию.
Кофейня на Большой Васильковской, 85-87
Veterano Coffee открыл 8 августа 2016 года. С документами сложностей не возникло: кроме свидетельства частного предпринимателя, никаких разрешений здесь не нужно.
Кофейня на ул. Ломоносова, 40а
Окупаемость зависит от многих факторов, от места, от сезона. Я до сих пор вкладываю. Все деньги, которые зарабатываются, идут на развитие бизнеса, докупаю оборудования. Сейчас вложу большие деньги в улучшение внешнего вида всех кофеен, будет полностью меняться имидж. Пока идет развитие — идет вложение. Небольшие деньги берутся на жизнь, какие-то зарплаты. Но про окупаемость пока рано говорить.
Кофейня на ул. Тарасовской, 2
Алексей Кельт, работает в Мариуполе, просп. Мира, 71/41
— Был в АТО с августа 2014-го года. Сначала в батальоне «Мариуполь», потом – в «Азове». Вернулся из АТО в ноябре 2016 года, сократили в связи с полученной инвалидностью. Кроме того, я — ультрас мариупольского «Металлурга».

Кофейню Veterano Coffee открыл три недели назад, благодаря помощи и советам друзей-ветеранов оформление разрешений и документов прошло быстро. Окупаемость такого бизнеса зависит от места и качества, я рассчитываю, что мой окупится за 7-8 месяцев.

Когда задумался над открытием, анализировал, что в Мариуполе плохо развито, а в других городах есть спрос. Побратим посоветовал обратить внимание на кофе. Ну, я попробовал кофе у нас и в Киеве, понял разницу, сделал как у Володи Шевченко в Киеве, и это сразу дало свои плоды. Качество напитков и сервиса сыграло важную роль в количестве посетителей и заработке соответственно.
Ветераны помогают опытом, советами. Как говорит Леонид Остальцев: «заработал денег — помоги заработать другому ветерану». Когда проектировал кофейню и покупал все для нее, старался сотрудничать только с ветеранами: так и дешевле, и качественнее, потому что свои. Хотя был бы я обычным человеком, они бы сделали так же качественно и недорого, потому что ветераны — это очень интересная категория людей, скажем так, почувствовавших цену жизни.

Местные жители к моей кофейне относятся хорошо. Чаще всего заказывают латте с лавандовым сиропом, а также американо, латте, эспрессо. Я и сам пью свой кофе, люблю раф с лавандой. Сейчас раскручу свой бизнес, а потом, думаю, можно и пиццерию открывать. У ветеранского кофе есть много преимуществ: качество кофе, его обжарка, уровень сервиса. Ну и, конечно, бариста-ветеран.

Главные проблемы кофеен в Украине — отсутствие своей обжарки и плохое обслуживание. Начинающим владельцам могу посоветовать стараться делать все качественно, использовать только хорошее оборудование, не стоит на этом экономить. И такой совет: мойте кофе-машину каждый день в растворе, тогда она вам долго прослужит. Станьте другом для посетителей. Будьте верными своей стране, своей семье и конечно самим себе!
С ветеранами кофе общалась
Ирина Чмут
Made on
Tilda