Військо київське:
стрільці та диверсанти
Чоловіки та жінки, юні та зрілі, представники різних сфер та професій – всі вони на вихідні за власним бажанням залишили свої домівки та родини, щоб мерзнути в лісі та випробовувати себе. А саме – виконувати бойові завдання, закріплювати навички загальновійськової підготовки, проводити пошук та розвідку.

Чому цивільні люди, які могли б спокійно займатися своїми справами, витрачають свій час та ресурси на військову підготовку? Бо добровольці знають історію свого народу і усвідомлюють, що пасивність на початку війни та нерішучість під час терору проти твоєї нації призводить до величезних жертв. Тому вони готуються самі та допомагають іншим.
25-26 листопада Рух сприяння територіальній обороні України проводив навчання «Рух100.Верес». Учасники були поділені на дві групи. Завданням першої була охорона групи науковців, які випробовували спеціальне обладнання. Інша група представляла умовних диверсантів, здійснювала розвідку, знаходила об'єкти під охороною, щоб їх умовно знищити. Так добровольці навчаються діяти високомобільними групами, виявляти та блокувати ворожі групи на підконтрольній території. В темах – схованки, табір, пересування, засідки, виживання в лісі, орієнтування, блокування.

У навчаннях, що проводив Рух за підтримки облдержадміністрації та Деснянського військового комісаріату, брали участь підрозділи територыальноъ оборони (ТрО) з Києва, Ірпіня, Броварів, Обухіва та Боярки і окремий зведений взвод з Херсонської області. Загалом прибули 230 осіб. Вперше на таких навчаннях використовувалася система керування боєм "Комбат".
Олег Хаврук, голова комітету з питань міжнародної співпраці ТрО
Основна маса цих людей – члени організацій, що входять до Руху сприяння територіальній обороні, – розповідає Олег Хаврук, голова комітету з питань міжнародної співпраці. – Крім того, що вони є громадськими активістами, вони також приписані до своїх військових комісаріатів, входять в загони та батальйони ТрО. Керівник навчань – полковник Святослав Стеценко.

Завдання в учасників різні. Дехто почав працювати ще в п'ятницю, наприклад, так звана ДРГ (диверсійно-розвідницька група). Їхнє завдання – виявити в лісі точки, де буде встановлене обладнання. Причому обладнання справді встановлене: наші знайомі науковці випробовують свої передавачі. Територіальна оборона їх охороняє, а ДРГ повинна знайти та знешкодити обладнання. Таких точок кілька, крім того, ще є робота в русі. Науковцям для випробувань потрібно покрити різні частоти и відповідно – різні ділянки. Тому територіальна оборона буде супроводжувати та забезпечувати коридор для їхнього транспорту, який перевозитиме обладнання. А дргшники шукають, нищать або захоплюють в полон.

З одного боку, ДРГ – начебто вороги, з іншого, до завдань теороборони також входять дії на окупованих територіях. Тобто, якщо територія зайнята ворогом, то тероборона переходить в режим роботи ДРГ.
Головне завдання вночі – розташуватися на нічліг, поставити охорону табору, не допустити переохолодження бійців і щоб всім було зручно. На навчання також розгорнуто намети Червоного Хреста, щоб надавати необхідну допомогу в разі потреби.

Учасники поділені на взводи, кожен має свого командира. Територіальна оборона має свій штаб. Є окреме командування у ДРГ. І є командування навчань, яке не бере участі ні на чиїй стороні, а просто спостерігає, дає накази і відслідковує їх виконання. Дргшників менше в п'ять разів, тобто все максимально наближене до реальних умов. Ми, територіальна оборона, на своїй території, а вони працюють на чужій.

Що буде, як переможе ДРГ? Значить, вони виконали своє завдання, а підрозділи, які займали оборону, - не виконали.

Забігаючи вперед – дійсно, дргшники виявилися спритнішими, ще в перший день навчань вони захопили обладнання науковців.

Система територіальної оборони виписана в законодавстві України та забезпечується обласними та районними державними адміністраціями.

Такі масштабні навчання ТрО проводяться приблизно три-чотири рази на рік. Також ми проводимо регулярні вишколи та збори. Цього разу тісно співпрацюємо з Деснянським військоматом, проводимо навчання на території Деснянського району. Контактуємо з Генштабом, там є спеціальне управління територіально оборони. В Сухопутних військах Міноборони є заступник командуючого, який теж відповідає за тероборону. Можна сказати, що зараз робота налагоджена, і ми співпрацюємо достатньо плідно. Це вже не порівняти з тим, що було навіть півтора роки тому. Все ж таки ми їх якось підштовхнули та змусили цю машину крутитися.
Не так давно ми були в Естонії, переймали їхній досвід організації загонів територіальної оборони. Вони дуже чітко реагують на те, що відбувалося в Україні. При нас відпрацювали захоплення адмінбудівель, аеропорту. «Як тільки в вас захопили аеропорт, у нас це відразу увійшло у програму навчань», - кажуть вони. Вони відреагували набагато швидше, ніж у нас.

В естонської оборони є державне фінансування, свої приміщення, транспорт, кімнати для зберігання зброї. Тим, хто пройшов курс молодого бійця та не має зауважень від командування, дозволяється зберігати зброю вдома в сейфі, навіть кулемети з повним боєкомплектом. Побачивши, як у нас захоплювали військові частини та поліцію, естонці зараз хочуть розміщувати зброю безпосередньо у бійців оборони. Скажімо, боєць готовий зберігати міномет у своєму гаражі під охороною – то він отримає гроші на оплату цієї охорони, і тільки він та його командир знатимуть, що в нього є зброя. Тому якщо захоплять штаб або склад, то це погано, але не критично, бо вони зможуть його відбити.

У нас десь 30 учасників прибули зі своєю зброєю. Вони подають відповідні заявки перед навчаннями. На місті показують командиру дозвіл на зброю, що вона деактивована, відсутні боєприпаси. Чим далі, тим більше стає таких учасників. Люди потрошку озброюються. Вони розуміють: якщо почнеться війна, не факт, що військомат встигне видати їм необхідне.

Також була отримана навчальна зброя від районного військового комісаріату. Ця зброя на 95% ідентична бойовій, але жодного пострілу з неї зробити не вдасться, тому вона безпечна для проведення навчань. На жаль, отримання навіть такої, навчальної зброї ускладнене, тому ми сподіваємось, що вже у найближчому майбутньому буде спрощена процедура для цільових занять та навчань нашого об'єднання, яке має підписаний меморандум про співпрацю з Генеральним штабом ЗСУ.
Священник Іван Михайлишин, з Синодального управління військового духовенства Української православної церкви Київського патріархату
Священник Іван Михайлишин, з Синодального управління військового духовенства Української православної церкви Київського патріархату, також є військовим капеланом.

– Функції капелана – духовна опіка військовослужбовців та забезпечення всіх їхніх релігійних та духовних потреб, а також моральна, психологічна підтримка як при веденні бойових дій, так і в підрозділах, що знаходяться в місцях постійної дислокації. В основному до капелана звертаються віруючі люди, але скажу вам так: після бою невіруючих практично немає. Я багато був на передовій. Коли військовослужбовець попадає під артобстріл, то мимоволі перехреститься та згадає Слово Боже, попросить: «Господи, збережи!». Якщо поруч є священник, капелан – то це велика моральна та духовна підтримка.

Мені доводилось ночувати в бліндажах на нульовій. Одного разу мене запитали: «А що ви, отче, будете робити, якщо вони зараз підуть в наступ?»

Я сказав: «Буду співати духовні пісноспіви, підносити вам боєкомплекти, заряджати ваші магазини. Це буде моя робота. І звичайно – молитися».
Досвід капеланського служіння запозичений з багатьох країн світу. Починаючи з березня, вводяться посади для капеланів – тобто вони офіційно йдуть на роботу у військові підрозділи Збройних Сил України, Національної гвардії та Держприкордонслужби. Просто зараз у Київського патріархату вже більш 150 капеланів на різних посадах. А взагалі зону АТО пройшло більше 700 капеланів.

Друга конфесія, яка допомагає військово-службовцям, – греко-католицька церква. Ці дві конфесії з самого початку бойових дій надають духовну підтримку різним підрозділам в різних ситуаціях. Капелан повинен зробити все для того, щоб військовослужбовець, незалежно від конфесійної належності, віросповідання, отримав духовну та психологічну підтримку. У мене був випадок, коли в 2015 році біля Широкіно троє мусульман перед тим, як піти в розвідку, попросили позвати муллу. У Краматорську є мулла, закріплений за військовослужбовцями-мусульманами. Його викликали, він через пару годин приїхав, провів свій обряд. Так само – якщо треба буде, я організую приїзд священника-греко-католика. Між нами є співпраця, підписані відповідні угоди.

Це зараз нас визнала держава, а спочатку таке служіння було особистою ініціативою кожного священника, волонтерською діяльністю патріотично налаштованих людей. Тепер держава підтверджує, що капелан є важливою одиницею у підрозділі. Ми ж орієнтуємося на стандарти НАТО, а там в кожному підрозділі обов'язково є капелан. Він має чітко визначені функції – забезпечення релігійних потреб, духовна підтримка, робота з родинами, з дітьми.

У нас капелан перш за все повинен мати богословську духовну освіту, не менше трьох років священицького служіння. Також капелани проходять спеціальну підготовку. В Київському патріархаті з 2015 року, коли сформувалося Синодальне управління військового духовенства, священники кожну ротацію проходили спецпідготовку, тижневі-двотижневі курси. Із інструкторами ЗСУ, Нацгвардії та іншими вивчали тактичну медицину, психологію, саперну справу – бо священник повинен знати, що обминати, чого остерігатись. Багато допомагають у навчанні міжнародні організації, бойові капелани всього світу приїжджають до нас, щоб поділитися своїм досвідом. Щось і від нас запозичують, бо вони раніше не знали, що таке гібридна війна. На нашому досвіді вивчають її специфіку.
До речі, в російської армії ввели капеланство офіційно ще у 2010 році. В нас на Сході є російські капелани, які налаштовують на війну з Україною. Ми, священники Київського патріархату, підтримуємо наших військових, наголошуючи на тому, що ми знаходимося на своїй землі. Приємно, коли приїжджаєш у підрозділ на передовій, а тебе зустрічають як брата, як рідного. Я є приходським священником, служу в храмі Іоанна Хрестителя на Троєщині, на вулиці Марини Цвєтаєвої. Так я вам скажу, що бути капеланом – це навіть цікавіше, аніж просто священником. Був період, коли мене настільки втягувало капеланське служіння, поїздки в АТО, що вже дружина й всі інші почали піднімати тривогу. Виникла своєрідна морально-психологічна залежність.

Вперше я потрапив до зони АТО в серпні 2014 року. До мене звернулися бійці батальйону «Київська Русь», багато хто з них є парафіянами нашої церкви. «Нам нема що їсти, – казали вони. Можете чимось допомогти?» Я маю віддати належне: парафіяни за півтори доби зібрали більше двох тон продуктів, матраци, спальні мішки, теплий одяг, ліки. Ніколи не забуду, з якою радістю зустрічали мене бійці. Це свідчить про те, що церква з народом, з армією. Спільними зусиллями ми переможемо будь-якого агресора.

Звичайно, між тією армією, що була в мій перший приїзд, і тим, що є зараз, – величезна різниця. Зараз маємо повноцінну обороноздатну армію. Все поступово вдосконалюється, військовослужбовці отримують досвід. Проводяться навчання, бойові злагождення, як от наприклад сьогоднішні. Це покращує обороноздатність, кожен чітко знає, за що він відповідає, завдяки цьому в нас поменшало трагічних випадків.

Приємно, що на такі навчання запрошують капеланів. Моє завдання – сказати патріотичне слово, закликати боже благословення і хай вчаться. А якщо потрібно буде, я організую парафіян разом рити окопи, поки військовослужбовці будуть чистити та налагоджувати зброю. Ось така буде моя допомога.
Полковник Юрій Максимів, військовий комісар Деснянського району
Полковник Юрій Максимів, військовий комісар Деснянського району, вважає, що вишколів багато не буває.

- Велика подяка учасникам тероборони, що вони у вільний від роботи час покидають родини та знаходять в собі сили займатися цією справою. Одне з завдань військових комісаріатів – підготовка ТрО. Ми опрацьовуємо все документально: визначаємо об'єкти, які треба брати під охорону, порядок несення служби, співпрацюємо з такими організаціями, як Рух100. Це звичайні кияни, які об'єдналися в групи та постійно тренуються.

А потім настає час, коли потрібно провести навчання. Це вже другі такі навчання в Києві. Минулого року проводилися в Дарницькому районі. Зараз проводимо в Деснянському. Мета – це перш за все постійний вишкіл та бойова підготовка стрільців тероборони. Друге – знайомство з місцевістю, тому що під час реального виконання завдань ТрО можливо таке, що хлопці з Деснянського району будуть виконувати завдання в Оболонському районі, або навпаки. Як бачите, тут місцевість особлива, вона перебуває на певному загрозливому напрямку, звідки може прийти противник.
У вересні в ході навчань «Непохитна стійкість-2017» у військових комісаріатах проводились командно-штабні навчання з ТрО, де все відпрацьовувалося на карті документально. Сьогодні все, що було відпрацьоване на командно-штабних навчаннях, ми переносимо в поле. Буде роздана навчальна зброя, пройдуть практичні заняття. А на початку грудня закріпимо все це під час Єдиного стрілецького дня на бойових стрільбах.

Як я оцінюю рівень підготовки ТрО? Я завжди критично ставлюсь до всього, що ми робимо, тому хочу сказати: треба більше людей, більше зусиль, більше вишколу. Але впевнений, що завдання, яке поставлено перед стрільцями ТрО, буде виконане. Люди мотивовані, патріотичні. Спільним миром не дамо ворогу тут панувати. Хай слухає наш гімн, що там сказано про сонце та росу!

Так, я кажу за звичкою «наші хлопці», але гендерної політики притримуюсь, так що виправляюсь – «хлопці та дівчата». Жінці завжди важче, ніж чоловікові, в польових умовах при виконанні бойових завдань. Але коли чоловік бачить в бою поряд з собою жінку, це більше спонукає його до виконання завдання. Конституція про що каже? Що захист України – це обов'язок всіх громадян України. Тому уклін та дяка всім нашим дівчатам за те, що вони займаються разом з нами та надихають нас, чоловіків, на захист країни.
- Мій позивний Профком. Я є членом Українського легіону. Це громадська парамілітарна патріотична організація. Ми навчаємось військовій справі, володінню зброєю, вивчаємо тактичну медицину. Сьогодні в нас зведені навчання. В країні війна, тому нормальна мілітаризація суспільства на користь. Краще це вміти і воно не знадобиться, ніж знадобилося, а ніхто не вміє. Зброєю я володію вже пару років, а в Легіоні більше року. У звичайному житті займаюсь незалежним профспілковим рухом у цивільній авіації. Час вимагає змін, якщо хочеш змінити світ – змінись сам.
- Мій позивний Штурман, вже рік входжу до Українського легіону. Прийшла, бо цікавилась зброєю, хотіла знати, як можу захистити себе та країну в цілому. Я є патріоткою, також вважаю, що право на зброю повинна мати кожна людина. У Легіоні ми вивчаємо, як поводитись зі зброєю, займаємося фізичною підготовкою, проходимо вишкіл, корисний кожному українцю. Не можу сказати, що дівчині складніше, ніж чоловікам. Мені здається, ми з ними на рівних. Наша підготовка – приблизно те саме, що зараз робить молодь у спорткомплексах. Тут на навчаннях виступаю у складі ДРГ. Таємниці завдання вам, звичайно, не розкриватиму. В цивільному житті я працюю програмістом.
- Мій позивний Альпініст. Я представляю територіальну оборону Дарницького району. На цих навчаннях ми будемо ловити диверсантів. В Українському легіоні я з 2014 року. В країні війна, треба готувати населення до бойових дій та оборони. У нас є регулярні підрозділи, які беруть участь у таких навчаннях по районах Києва. В цивільному житті я займаюся економікою, в нас взагалі багато представників різних цікавих професій, які не пов'язані з армією та військовою справою. Але тут ми здобуваємо необхідний досвід. Навіть зовсім непідготована людина може звернутися до нас, якщо хоче отримати підготовку. Навчання проводимо в декілька етапів, спочатку – ввідний курс. Це базова військова підготовка. Під час його проходження людина розуміє, чи їй це потрібно, чи вистачає сил, здоров'я та інше. При бажанні можна перейти на основний курс, програма якого розрахована на три місяці. Тоді можна перейти в регулярні підрозділі, які приписані до загонів ТрО. Загалом це забирає достатньо часу, мінімум – одне тренування на тиждень. Інколи по буднях ввечері ще бувають лекції, семінари. Головне – щоб було б бажання.
- Мій позивний – Старий. З 2014 року я у ТрО. Мета – захист територіальної цілісності країни. Намагаюсь передавати те, чому мене колись навчила радянська армія. Такі заходи вважаю потрібними, але вони повинні проводитись на регулярній основі, з широким висвітленням в пресі, щоб молоді люди, котрі хочуть займатися справою захисту нашої Батьківщини, приходили сюди. Подивіться, середній вік людей, які тут є, далеко не 20 років. Я розумію, що легше відпочивати в клубі та в певні дні надягати вишиванку.
- Мій позивний Курт. Вас зацікавив мій головний убір? Це так званий мінцефет, характерний чохол на каску, який використовується в Армії оборони Ізраілю як маскувальний засіб для солдата. Зроблений з легкої сітчастої тканини, один бік в коричньово-жовтих тонах, інший – в зелено-сірих. Його можна використовувати в різні пори року. Купував його через інтернет. В ТрО я з 2014 року. У військових одностроях я ходив ще до того, як це стало мейнстрімом. Це було невелике хобі, бо за фахом я юрист. Коли почалася війна, виявилося, що люди ні до чого не готові, нічого не знають, немає системи навчання, тренування, навіть основ бойових дій. Тоді я зібрав невелику ватагу, і ми організували по суті допризовну підготовку. Я не можу назвати це серйозною мілітарною підготовкою, але принаймні елементарним речам навчили багатьох людей. І як виявилося, тим, хто згодом пішов на військову службу, ці знання рятували життя. Зараз при мені автомат, який я купив за власні гроші. Наш підрозділ мабуть самий боєздатний та підготований у складі Деснянської оборони. Оскільки ми самостійно споряджені та озброєні, то впродовж трьох-чотирьох годин можемо зібратися в одній точці та виконувати поставлені перед нами задачі. Це різко підвищує нашу мобільність та загальну боєздатність.
На вишкіл заглядали
Світлана Максимець
Текст
Андрій Карпець
Фото
Made on
Tilda