Зниклі діти: як їх шукають
Поради батькам від поліції та волонтерів
У 2016 році поліція отримала майже 700 заяв про зникнення дітей. Всіх їх знайшли та повернули батькам або опікунам.
Що робити батькам, коли дитина зникла з дому? Куди бігти та до кого звертатися? Як поводитися, коли малого втікача повернули додому? Чого казати та робити не слід, щоб не зашкодити? Вікенд звернувся по допомогу до керівника кримінальної поліції у справах дітей Лариси Зуб, яка має більше 12 років досвіду в розшуку.
Хто шукає?

Розшук дітей – це один з основних напрямків діяльності кримінальної поліції. Зараз першочергові заходи проводить ювенальна поліція (ювенальна превенція). Так тепер називається служба.

Лариса ЗУБ
керівник кримінальної поліції у справах дітей
Хто тікає?

В останні роки спостерігається збільшення кількості дітей, які залишають домівку. Особливо багато таких випадків у весняно-осінній період. Навесні тікають, коли встановлюється стабільно тепла погода. Восени, коли потрібно йти до школи, трапляється просто бум втеч з дому. Більш за все втікачі – це діти 11-16 років.

В минулому році поступило близько 700 повідомлень про безвісне зникнення дітей у Києві. Всіх їх знайшли та повернули батькам або опікунам. Цього року до квітня отримано 222 заяви про зникнення.

Деякі діти повертаються додому самі, в інших випадках поліція докладає багато зусиль, щоб знаходити та повертати втікачів додому.
Кого шукаємо?

Ризик є для неблагополучних родин, тих, які є зовні благополучними, але насправді там дітей не розуміють, а також для родин, де існує гіперопіка. Батьки повинні розуміти: якщо дитина потрапляє на вулицю, вона вже піддається ризикам, може стати жертвою злочину і сама вчиняти злочини. Коли батьки займаються дітьми, то навіть якщо трапився конфлікт і дитина пішла з дому, вони негайно телефонують до поліції.
До Києва ще приїжджають діти з інших регіонів – хто жебракувати, хто погуляти. Минулого року столичні правоохоронці знайшли більше двох десятків таких «гостей».

Ще одна категорія випадків зі зникненнями – це коли мама або бабуся не додивилася за малечею і дитина загубилася десь в парку, сквері. Орієнтування передаються до всіх патрулів. Такі маленькі діти зазвичай швидко знаходяться.

Батькам треба бути уважними і розуміти ризики, навіть коли вони відпускають дитину гуляти у дворі, поглядаючи час від часу у вікно. Столиця – це мегаполіс, куди приїздять різні люди, в тому числі з небезпечними схильностями. За законом Савченко звільнено багато тих, хто вчиняв розпутні дії щодо дітей. За досвідом, педофіли, які звільняються з місць позбавлення волі, через деякий час знову потрапляють в поле зору правоохоронців через такі ж злочини.
Як реагує суспільство?

Якось бабуся заявила про зникнення шестирічного онука. Хлопець сидів в метрополітені, там і заснув, коли підземка вже закривалася. Ніхто з пасажирів або співробітників не звернув уваги на малого.

На початку року був резонансний випадок, коли зникли дві одинадцятирічні дівчинки. Одна з них взяла вдома велику суму грошей. Шукали їх активно всю ніч, а знайшли на ранок у Вінниці. Вони добралися туди на маршрутці. І ніхто з дорослих не звернув на це уваги.

У таких випадках велику роль відіграє небайдужість оточуючих. Більшість проходить повз і тільки одиниці зупиняються і цікавляться.

Так само з дітьми, що жебракують. Часто дорослі дають гроші, не розуміючи, що дитина, можливо, втекла з дому, вона в розшуку. Краще не давати грошей, а повідомити відповідні служби: зателефонувати на «102» або звернутись до служби в справах дітей.
Є й зворотна сторона: щиросердні сусіди, наприклад. Побачили замерзлу дитину на дворі пізно ввечері, забрали додому, нагодували, вклали спати. Поліція всю ніч шукає дитину. Сусідка поліції двері не відкрила, не повідомила, що дитина знаходиться в неї. А на ранок дитина з'являється вдома.
Коли батьки судяться

Коли батьки розлучаються, то під час судового процесу про розлучення обоє несуть відповідальність за дитину. Досить часто дорослі не можуть домовитися і помиритися, а поліція отримує заяви про викрадення. Батьки, які так використовують дітей під час розлучення, навіть не розуміють, як вони їх травмують.

З останніх прикладів – зникнення двох хлопців-близнюків в районі Дарницької площі. В цей час йде судовий процес між батьками.

Як діє поліція в таких випадках? Не відкриває кримінальне впровадження щодо викрадення. А працівники ювенальної поліції перевіряють стан дітей, спілкуються з ними. Інформація передається в опікунську раду, яка визначає, з ким з батьків повинна залишитися дитина. Основна задача поліції в таких випадках – це захист дитини.

Бабусині казки та жорстка реальність

Останніми роками в нас не було гучних викрадень дітей. Хоча, звісно, іноді розганяють істеричні чутки та бабусині казки типу «в торговельному центрі викрали дитину на органи».

Але є кілька зникнень, які досі не розкриті. У першу чергу це резонансне зникнення дев'ятирічної Інни Лук'янович в Солом'янському районі.

Інна гостювала у бабусі в Києві. 31 липня 2011 року увечері дівчинка пішла на Солом'янський ринок і не повернулася. Були розгорнуті активні дії по розшуку, проведено прочісування місцевості, перевірені довколишні водоймища, опитані сотні людей. До пошуків залучали громадськість, ЗМІ, всі підрозділи міліції. Але знайти дівчинку не вдалося.

Ситуації бувають різні. Колись вдалося знайти дитину, яка п'ять років перебувала в розшуку. Вона з психічно хворою мамою жила в бараці десь за містом.

Підлітка, що два роки був у розшуку, знайшли в Одесі. Його ледь упізнали – він відростив бороду, влаштувався на роботу.

Був випадок, коли батько лише через сім місяців повідомив про зникнення 15-річної доньки. Зрозуміло, яка це була родина і наскільки батькам не було діла до дитини. Дівчину знайшли в Житомирській області, коли їй виповнилося 17 років. Зазвичай кримінальна в справах дітей поліція розшукує втікачів до 18 років. Але після 16 років дитину вже запитують, де саме вона хоче проживати. Дівчинка з цієї історії жила в досить благополучній родині зі своїм коханим хлопцем та його мамою. Поліція виїхала, перевірила місце проживання. Звісно, ніхто не забирав її з родини і не повертав батькові, якому було байдуже до неї.
«Сині кити» та маніпулятори

Не слід забувати про епідемію субкультури «синіх китів». Звісно, деякі ЗМІ звинуватили правоохоронців в тому, що надали широкого розголосу цій проблемі. Проводили брифінги, наради з департаментом освіти, спілкувалися з вчителями.

У Києві не було випадків закінченого суїциду у рамках «гри», але був випадок, коли знімали з даху двох дівчаток. Дівчата були в жахливому стані, з якого їх виводили психіатри. Загалом у столиці було дев'ять таких випадків, коли діти виконували вже тридцятий етап квесту.

Коли проблема набула розголосу, деякі діти почали маніпулювати батьками: писали записки «я в синіх китах, ви мене не любите».
Після заборони ВКонтакті

Правоохоронці виказують сумніви, що заборона цієї соціальної мережі суттєво відіб'ється на краще на ситуації з підлітковими проблемами та загрозами.

Взагалі заборона не дуже зручна для поліції, тому що правоохоронці в випадках зникнень завжди уважно досліджували сторінки таких дітей в соцмережах, вивчали їхнє звички, захоплення та оточення.

Чи допоможе школа

У будь-який час – і вдень, і вночі – правоохоронці телефонують до директорів шкіл, класних керівників та отримують допомогу, інформацію.

Але все залежить від людини. Є такі вчителі, що допомагають правоохоронцям у пошуках, переймаються іноді навіть більше за батьків. А є позиція: «Моя справа – це навчальний процес. Все інше мене не стосується». Добре, що таке трапляється досить рідко.
Не вимагати неможливого

Був випадок, коли дівчинка, президент школи, мала надважкі навантаження. Батьки вимагали бути скрізь першою. Склалася ситуація, де вона не була першою, і вона пішла з дому. Ми шукали цілу ніч, знайшли її вранці в іншому районі міста.

Спробуйте знайти золоту середину між гіперопікою та байдужістю. Усвідомлення свого «Я» відбувається підлітковому віці іноді досить загострено. І коли воно придавлюється з боку дорослих, наслідки можуть бути непередбачуваними.

Тому вкрай важливі дружні стосунки з дитиною. Вона повинна знати, що може прийти до батьків з будь-якою проблемою. Якомога більше часу намагайтеся проводити разом.

Після повернення

Зверніться до фахівців. Не до «модних психологів», а до справжніх кваліфікованих спеціалістів, які мають досвід та порадять, як поводитись в такій ситуації та виправити помилки. Часто батьки не бачать, що дитина, як дзеркало, відображує їхню поведінку. Не треба думати, що проблема виключно в дитині. Це помилка.

Як правило, це комплексна проблема. Тому фахівці радять так само звернутися до психолога та отримати допомогу для всієї родини.
Координатор та волонтер громадської організації «Пошук зниклих дітей» Олена Компалова має вже більше 8 років досвіду в таких пошуках.
Якщо є підозри, що дитина зникла, не треба чекати, а одразу звертатися до правоохоронних органів. І вже потім співпрацювати з ними. На місце проживання дитини виїздить бригада, беруть волосся з розчіски або зубну щітку, обстежують домівку, тобто діють професійно. Фахівці одразу намічають декілька версій, що могло статися з дитиною. Ніхто, крім них, професійно цього не зробить.

Олена Компалова
Волонтер
Допомога та системність

Спочатку ми отримуємо дозвіл слідчих органів ювенальної превенції, щоб розповсюдити орієнтування на ту чи іншу дитину. Не завжди — з нашого досвіду — розголос допомагає, іноді і шкодить. Тому ми, волонтери, завжди діємо зі згоди поліції, бо наша основна мета — це допомога, ми не граємося в детективів, чітко усвідомлюємо свої повноваження і можливост. Тому сказати, що ми розшукуємо дітей, було б безвідповідально, ми допомагаємо як громадяни.

Що важливо в нашій діяльності? Перше — це допомога, друге — системність. Ми намагаємось відстежувати, моніторити всю територію України, в деяких містах, областях ми більш представлені волонтерами, в деяких наших представників взагалі немає, але ми намагаємось зробити нашу роботу системною.

Третє наше правило — не нашкодь. Ми віддаємо шану роботі правоохоронних органів, ювенальній превенції, розшуку, покладаємося на них повністю і діємо тільки за їх згоди, не завдаючи шкоди дитині.
Моя власна думка: коли дитині затишно вдома, коли вона не боїться будь про що розповісти рідним, менше шансів, що щось таке трапиться. Щось жахливе може статися з будь-якою дитиною, але коли в родині затишок, довіра, взаємоповага, порозуміння, навряд чи дитина кудись подасться зі своєї волі.
Куди біжать діти з Києва? Куди завгодно. До речі, у мене нема такого враження, що з усієї України більшість втікачів біжить у Київ. Я б сказала, що багато біжать в Одесу, Львів. А взагалі, будь-куди, навіть у зовсім незвичні місця біжать, не можна передбачити, куди вони можуть податися.

Майже 95% дітей знаходяться силами поліції до кінця доби — до 12 години ночі того дня, як зникли. Тому до нас потрапляють зазвичай ті більш складні випадки, коли відразу дитини знайти не вдалося та потрібно розповсюдження інформації.
Як працюють волонтери

Я почала цим займатися десь з 2009 року, і тоді нас було всього троє на всю Україну. Ми навіть не розуміли, що можна робити. Але виявилося, що можна і втрьох. І ми почали. Спочатку це була просто волонтерська спільнота, чотири роки тому ми оформили себе офіційно. Люди почали додаватися і додаватися.

Скільки б не було волонтерських організацій, що займаються пошуком дітей, хай вони будуть. Нам не можна конкурувати між собою. І чим більше їх буде, тим краще. Не можна протиставити одну організацію іншій, у нас є окремі волонтерські рухи, але це така кропітка робота, крім того, нас ніхто не фінансує, ми все робимо за власний кошт. А ми звичайні пересічні громадяни, серед нас нема ані олігархів, ані меценатів, тому окрім того, що ми витрачаємо власний час, зусилля, ми ще й витрачаємо — невеличкі — але свої кошти, щоб забезпечити цю діяльність.

Хто може стати волонтером? Будь-хто. В нас вільна волонтерська спільнота. Ми зареєстровані як громадська організація, але це ніяк не впливає на нашу роботу. Будь-хто може долучитися, обрати напрямок і кількість часу, яку він може витрачати на цю суспільну діяльність.

Є хлопці, що можуть зірватися і вночі, поїхати кудись на пошуки, але вони байдужі до розповсюджень і відстежень, це більш жіноча робота. Дівчата приходять з роботи, сідають і швидко пробігаються по орієнтуванням, які до цього розповсюдили. Подивилась — є відгук, чи нема, написала нам, що бачила, що отримала.
Ми стикаємось з такою ситуацією: коли трапляється резонансний пошук, йде вал волонтерів, ми начебто на них розраховуємо. Але людина повинна зважити, чи зможе вона цим системно займатися, хай обмежений проміжок часу, але системно.

До нас звертаються нові люди, ми витрачаємо власний час і зусилля, щоб ознайомити з нашими правилами роботи, потім проходить тиждень, людина втрачає цікавість, бо не налаштована працювати системно. Ми провозились, вона витратила свій час, питання: навіщо це було?

Нових волонтерів ознайомлюємо з нашими принципами, етичними нормами і безпосередньо алгоритмом нашої роботи. У людини є якийсь час поспостерігати за нами і обрати той напрямок, який хоче і може робити. Моніторити якусь область чи територію, відстежувати відгуки, бо це дуже важливо, коли ми розміщуємо орієнтування. Знаєте, як наш народ робить, зробили повідомлення, воно розійшлося по соцмережам, і в якійсь групі, наприклад «Типовий Чугуєв» написав: я бачив там-то цю дитину позавчора.

Нам треба це відстежити, не пропустити. Зазвичай волонтери, які розміщують орієнтування, спостерігають. Якщо бачать відгук, це терміново передається координатору або безпосередньо на «102». Більшість пошуків базуються на відгуках.
Не завжди ми розклеюємо орієнтування, це не дуже корисно. По-перше, засмічує місто: щоб орієнтування побачили люди, треба розклеювати їх у людних місцях. Там і без того багато реклами, комунальники здирають оголошення, незважаючи на їх суть. Можна ходити кожного дня розклеювати. Ми це робимо тільки у разі потреби.

Пошуки теж не завжди ми проводимо на місці. Дуже рідко і тільки знаходячись на зв'язку з опером, тому що може знадобитися миттєва реакція правоохоронних органів. Дякувати богу, нова поліція дуже швидко реагує, прибуває в лічені хвилини.

Коли знаходиш дитину, відчуваєш внутрішнє тремтіння,
але хапати її ми не маємо права, ми ж пересічні громадяни. Було декілька лісових пошуків, коли дитина зникала, то тисячі людей з'їжджалося на заклик. Їх треба організувати.
Я з десятої до сьомої години на роботі, дуже завантажена. Тільки одним оком поглядаю, що відбувається у нас в оперативному часі. Вдома роблю свої домашні справи, а десь о восьмій можу системно приділити час волонтерській спільноті. У спокійні дні вистачає години, буває, сиджу до першої-другої ночі, коли десь йдуть пошуки і треба координатору дистанційно допомогти. Наприклад, всі розійшлися на пошуки. Дитина знайшлася — треба оповістити волонтерів, щоб поверталися.

Можна на пальцях перерахувати випадки, коли зниклу дитину знайшли волонтери, зазвичай знаходять все-таки правоохоронці. Від 25 до 45 дітей через нашу спільноту проходить, а за рік це десь від 300 до 400 дітей. Взагалі я веду статистику кожного місяця: скільки пройшло через нас, скільки знайдено.

Коли дитина знаходиться, працівники ювенальної превенції завжди пропонують батькам звертатися до психолога, надають можливість консультацій фахівців, які співпраюцють з органами внутрішніх справ. І навіть якщо збираєтесь знайти іншого фахівця у подальшому, все одно, на мій погляд, не треба відхиляти ту пропозицію від правоохоронців, щоб розрулити кризову ситуацію.
Світлана Максимець