Від курсанта до легіонера: військова підготовка для кожного
Чому для вивчення військової справи піхотна лопатка важливіша за крутий екіп, чи можна стати Рембо після ввідного курсу, для чого ліві, праві та анархісти йдуть у легіонери та як «підірвані цивіли» дивують Генштаб? На питання Вікенда відповідав голова громадської організації «Український легіон» Олексій Санніков.
Олексій САННІКОВ, голова громадської організації «Український легіон»
«Український легіон» з'явився навесні 2014 року після Майдану і анексії Криму, коли почався парад умовних референдумів на сході країни. Якщо пам'ятаєте, тоді були черги у військкомати. Багато хто з тих людей ніколи не тримав зброю в руках або тримав дуже давно. Через це у них виникло бажання отримати хоч якісь знання та навички. Тоді декілька офіцерів, які також були на Майдані, організували у взаємодії з Асоціацією власників зброї курси. Я дізнався про це з соціальних мереж, вирішив також пройти ці курси. Так і потрапив в «Український легіон».

У першому-третьому наборах було по 30-40 людей. Попит був дуже великим, визначилися координатори по районам міста, ми готувались організувати територіальну оборону Києва з урахуванням географічних локацій. Багато курсантів з перших наборів одразу йшли у військкомати. Мало хто з них залишився в організації. Взагалі після служби у війську приблизно 80% людей вже не повертається до нас, бо вважають, що свій борг державі вони віддали та повертаються у цивільне життя.

Найбільшими були набори після Іловайська, тоді на курс записалося більше 600 людей. Це було неочікуваним для нас, довелося ділити їх на два набори. Люди з тих наборів і досі є кістяком Легіону.

Місяць такої підготовки (ввідний курс) не має метою створити з людини якогось рембо. Скоріш це можливість отримати уявлення про те, що таке військо, як там все відбувається, отримати індивідуальні навички, потрібні військовослужбовцю, дізнатися про дії в групі. Може, це не найцікавіше заняття, але воно дає людині зрозуміти, наскільки це їй підходить. Якщо вона розуміє, що це її, то йде далі поліпшувати свої навички та тренуватися.
Зараз ми оголосили вже тридцятий набір, який проводимо для усіх бажаючих, ніяких документів не питаємо. Це викладання статутів, які є у вільному доступі, переосмислена початкова військова підготовка, яка була в школі. У місячному курсі два теоретичних заняття на тиждень та одне практичне наприкінці тижня. Курс завершується дводенним заняттям, де учасники діють групою та виконують отримані завдання. Через такий ввідний курс в нас пройшло 3,5 тисячі людей. З кожного такого курсу приблизно 20% залишаються, щоб вчитися далі. Наступний курс – початковий, на три місяці. Коли людину прийняли в «Легіон», на такому курсі даються базові знання з різних видів бою. Тих, хто приходить на ввідний курс, ми називаємо курсантами. Коли вони прийняті в організацію, стають легіонерами. Наступний – це базовий курс, де люди потрапляють у навчальні підрозділи, відточують свої знання та навички, проходять злагодження. Зараз чисельність «Українського легіону» – біля 350 людей.
Основний канал розповсюдження інформації про «Український легіон» – це Фейсбук. Маємо такий напрямок як «інфо-легіон», серед нас є журналісти. Минулого року проводили день відкритих дверей, можливо, цього року в жовтні ще встигнемо знову таке зробити. Беремо участь у фестивалях, навіть ставили страйкбольний тир для дітей, пропонували їм вчити правила поводження зі зброєю, видавали значки за це.

Для ввідного курсу вимог по екіпіруванню майже нема. Ми тільки радимо мати зручний одяг, який не буде дуже шкода. Обов'язково буде потрібна піхотна лопатка, вона точно знадобиться і у цивільному житті. Немає також вимог по фізичному стану, приходять різні люди, є і 60-65 років. Навантажень на такому курсі нема. Коли людина вирішує продовжити заняття, то може придбати для себе якійсь екіп, певне устаткування.

Середній легіонер – це людина 30-35 років, яка відбулася в житті. Це люди будь-яких політичних вподобань, крім проросійських. Є ліві, праві, анархісти, порохоботи, зрадофіли. Це така грімуча суміш всередині. 80% – чоловіки. Жінки також тренуються, іноді показують навіть кращі результати. Жінки приходять різні, є навіть такі, що вже мають онуків. Деякі дівчата опановують військові вправи, а хтось приходить заради тактичної медицини та цивільної домедичної допомоги. Приходять волонтери, які займаються домедичною евакуацією на фронті, отримують у нас додаткові знання та повертаються працювати на схід.

Єдиною втратою «Українського легіону» у 2014 році в зоні АТО був Віктор Гурняк, співзасновник організації. Більше серед членів «Українського легіону» втрат, на щастя, не було. Траплялися контузії, але всі живі-здорові. Нещодавно у нас відбулося друге весілля: одружилися легіонери, пара познайомилася на заняттях. Чоловік керував навчальним взводом Легіону, пройшов додатковий курс від ЗСУ, пішов служити офіцером у 72-у бригаду, а коли приїжджав у відпустку, вони одружилися з коханою.

Інший легіонер, який проходив у нас навчання, став командиром роти. Цю роту було визнано кращою у бригаді. Взагалі коли легіонер приходить служити, не буває такого, щоб він залишився просто солдатом. Така людина завжди знає більше, отримує сержантську посаду, стає інструктором з домедичної допомоги, командиром та інше.

У нас є внутрішній проект «Свій до свого по своє»: ми звертаємося один до одного по питанням, які не стосуються статутної діяльності організації. Це може бути юридична допомога, консультація по будівництву, пропозиція роботи або спільного бізнесу. Все це дуже зближує людей, та дає ще одну можливість для співпраці та взаємодії.

Важливий момент для визначення щодо навчання – це мотивація. Я прийшов в «Український легіон» навчатися, а через деякий час мотивація змінилася на те, що потрібно навчати, збільшувати цей рух, залучати нових людей, якісь речі перебирати від держави на себе. Мені не подобається підхід «прийти повчитися», він трохи споживацький. Підбір мотивованих людей – це головний виклик. Не розумію, які можуть бути відмовки для того, щоб піти отримати ці базові знання. Навіть якщо не збираєшся йти у військо, навіть маєш «білий білет», треба мати знання з домедичної підготовки, вирішити для себе, що ти будеш робити у критичний момент. Ти віддаси все чи будеш пручатися? Вміти допомогти собі, родині, сусіду взагалі має бути азбукою.
Ще у 2014 році мені, як офіцеру запасу, в Легіоні запропонували очолити навчальний взвод, потім навчальну роту. Далі я працював заступником голови. В 2016 році відбулися загальні збори, на яких мене обрали головою організації.

Від початку болючою темою був склад інструкторів. Ми намагалися залучати кадрових військових. Ті, хто у них навчався, згодом стали нашими інструкторами та тепер навчають інших. Коли потрібно отримати специфічні знання, яких у нас ще немає, шукаємо та запрошуємо відповідних людей. В нас була співпраця з відомими інструкторами – наприклад, Цві Аерелі, Сергієм Львовичем, інструктором зі стрілкової підготовки.

Зараз у нас 10-15 інструкторів у Києві та десяток в Харкові, вони можуть якісно викладати певний напрямок. Ще у 2014 році ми зрозуміли, що замало працювати лише в Києві та намагалися налагодити контакти з різними регіонами. Встановити контакт нескладно, а от залучити людину, щоб вона працювала наполегливо, – складна задача. Проблема громадського суспільства – коли людина активна, має власне бачення, на якому вона наполягає. Через це багато корисних ініціатив руйнуються. Першу філію ми приєднали у Львові, вони до сих пір працюють. Співпраця з Харковом почалася у 2017 році. Специфіка цього міста – воно дуже близько від Російської Федерації. Від межі міста до найближчої військової частини РФ – кілометрів 50. Тому у харків'ян є власне розуміння того, чим займатиметься територіальна оборона та як багато від неї залежить.
Громадські організації постійно хочуть якось розворушити військкомати. Там є відповідальні за територіальну оборону, але навіть якщо туди приходить мотивований притомний офіцер, в нього просто немає ресурсів, щоб щось зробити. Загалом концепція того, як має виглядати територіальна оборона країни, в Генштабі все ще формується. Стосовно здатності зміну ві йську - для будь-якої зміни треба перелопатити стус паперів та замінити гору формулярів. Від появи ініціативи до того, як вона починає працювати, проходить два-три роки. Тим часом нам вдалося створити «Рух100» – це спілка, в яку ввійшли дієві громадські організації. «Рух100» має контакт з Дмитром Ярошем та деякими депутатами Верховної Ради, була спроба подати наш варіант закону про територіальну оборону. Зараз проект відкликаний, напевно буде готуватися інший.

Ми скоординувалися та діяли вже як спілка, навіть проводили масштабні навчання. Що отримували від держави? Дозвіл районної влади на проведення навчань, супровід поліції, пожежних, швидкою. Майже усі ресурси (матеріальну базу, транспорт) збирала громадськість. Останні збори загалом проводилися на матбазі «Українського легіону». Дехто зі сторони каже: «Якісь підірвані цивіли провели навчання з військової справи!»
На навчаннях «Рух100» була історія, коли конвой територіальної оборони розвозив речі по локаціях. Умовно це був конвой, на який можуть напасти диверсанти. Випадково цей конвой зустрів нашу групу «Українського легіону». Наші попросили підвезти їх на позиції на пару кілометрів. Тут нападають ті самі диверсанти. Наші швидко зорієнтувалися, десантувалися, почали відбиватися, фахово поставили дими, і колона під ними почала відходити. Все це з легкою панікою спостерігають представники Генштабу, які були спостерігачами на навчаннях та їхали у машині супроводу конвою. В них питання: «Хто всі ці люди і чому вони досі не в ССО?»

З самого початку ми зрозуміли, що потрібно працювати із молоддю. А початкову військову підготовку в нас викладають у школах ще по написаних в радянські часи підручниках, де вказано, що НАТО – наш головний ворог. Проводимо з дітьми тематичні заняття, таку ж роботу ведуть і харків'яни. Вже три роки спільно з Мінмолодьспорту проводимо захід «Нащадки вільних». На базі цього проекту ми запустили підготовку інструкторів та вчителів з предмету «Захист Вітчизни», з яким приймали участь в конкурсі громадських бюджетів області та виграли.

Членські внески – 50 гривень на місяць. Якщо не вистачає на конкретний проект, проводимо звичайний краудфандінг (спільнокошт). Деякі комерційні організації іноді викликаються допомогти. За рахунок таких рідкісних вливань ми змогли покращити матеріальну базу. Підтримки з боку політичних сил нема, хоча пропозиції були. Наша принципова позиція – бути поза політикою.

Ми готові співпрацювати з іншими організаціями, представниками інших міст, будемо раді розбудовувати цю систему разом.
Про вишкіл розпитувала
Світлана Максимець
У матеріалі використані фото Українського легіону.
Made on
Tilda