Усе почалося 1912 року. Широка й неосяжна Російська імперія, яку представляли 178 спортсменів під керівництвом великого князя Дмитрія Романова, повернулася з V Олімпіади в Стокгольмі з поразкою. З вісімнадцяти місць збірна посіла почесне шістнадцяте. Такого імперія стерпіти не могла! Терміново потрібно було готувати нових олімпійців, щоби не ушелепатися на наступних змаганнях в Берліні. Для підготовки обрали Київ. Перша Всеросійська олімпіада (з пісні слова не викинеш — хоч як би хотілося підкоригувати офіційну назву) була запланована на серпень 1913-го.

Київ на той час уже мав репутацію міста спортивного, а, можливо, навіть і найспортивнішого з усієї імперії. У нього була деяка інфраструктура, наприклад, реконструйований нині циклодром (велотрек на вулиці Б. Хмельницького) і Спортивне поле (стадіон між сучасними вулицями Студентською, В. Дончука й М. Пимоненка на Лук'янівці). Спортивне поле було призначене в першу чергу для футболу, що саме набирав популярності, а ще легкої атлетики, бігу на ковзанах, вело- й мотогонок. Воно й стало основною ареною Олімпіади.

Стадіон, розрахований на п'ять тисяч місць, на відкритті розмістив близько десяти тисяч глядачів. Деякі з них сиділи в спеціально збудованих ложах проти князів Романових (такий квиток коштував аж 10 рублів), деякі подалі, на критих трибунах (за трохи меншу ціну, в залежності від близькості до коронованих осіб), а деякі стояли просто на полі (зате за 50 копійок). Цей стадіон, збудований коштом київських ентузіастів на зразок паризького «Парк де Пренс», був зруйнований у 1917 році. Пізніше на його місці була зведена взуттєва фабрика, нині перероблена під офіси.

Спеціально до Олімпіади були адаптовані й інші споруди. Гонки вітрильників проходили в яхт-клубі на Трухановому острові, тут, в Матвіївській затоці, виступали стрибуни, плавці та веслувальники. Змагання вершників були на іподромі, що на сучасній вулиці М. Омеляновича-Павленка, фехтувальників — на скеттінг-ринзі по Городецького, стрільців — на стенді Імператорського товариства правильного полювання біля Лук'янівського цвинтаря і на Сирецькому стрільбищі, куди проклали вузькоколійку. Тенісисти виступали на території Всеросійської виставки, що знаходилася на місці сучасного «Олімпійського» (там був побудований невеликий стадіон). Веломотогонки проходили по Чернігівському шосе, а марафон — по Житомирській трасі.

Окрім любові до спорту, інтерес до Олімпіади був підігрітий ще й приїздом князів Романових та вищих чинів. До того ж нещодавно відгриміла Всеросійська сільськогосподарська, фабрично-заводська, торговельно-промислова та науково-художня виставка, тож місцеві підприємці вже знали, на чому можна підзаробити. Готелі стрімко підіймають ціну, а де селити учасників змагань?

Спортсменів вирішили розташувати в казармах неподалік Спортивного поля, у садибі пана Ясногурського (Січових стрільців, 52). Між стадіоном і садибою в районі вулиці В. Дончука пролягав глибокий яр, тож через нього перекинули тимчасовий міст. На відкриття навколишні будинки прикрасили квітами, стягами й килимами, виглядало гарно й почесно.

А кому забракло місця в казармах, тих селили в київських гімназіях. Гімназистам пощастило, їх тимчасово звільнили від занять, ще й дозволили безкоштовно відвідувати Олімпіаду.

На Олімпіаду прибули близько 600 учасників із 20 міст імперії, зокрема дев'яти українських. Змагалися вони в 11 видах спорту. А спорт на початку ХХ сторіччя не мав нічого спільного з професією. Це було радше хобі для знаті, у першу чергу — офіцерів. Наприклад, у змаганнях із фехтування та гімнастики нижчі чини взагалі не мали права брати участь, їх допускали винятково до показових виступів.

До змагань спортсмени готувалися заздалегідь. Кращих офіцерів відряджали до Києва на гімнастично-фехтувальні курси, що базувалися за містом — аж на Сирці. Тут були побудовані бараки для перевдягання та зал для теоретичних занять. Не звичні до спорту страждали під час підготовки. Усі заняття відбувалися на свіжому повітрі, незважаючи на погоду.

«Кроме гимнастики вольной и на снарядах у нас преподавалась легкая атлетика, фехтование на рапирах, эспадронах и винтовках, рубка и бег в амуниции через препятствия. Еще мы учились делать сальто, и группа велосипедистов рубила бабки из глины и прутья, как бы с лошадей. Все эти номера были проделаны на гимнастическом празднике», — згадує відряджений з Полтави офіцер Леонід Бєляєв, який через травму так і не виграв жадану нагороду в Олімпіаді.

Утім, готувалися до змагань не лише чоловіки. Уперше в історії імперії до спортивної події такого масштабу були допущені жінки!

Інформаційним партнером Олімпіади став спортивний журнал «Краса і сила». Його головний редактор, лікар, теоретик спорту та тренер, перший в Києві володар офіційного диплома «Тренер із важкої атлетики» (1908) Олександр Анохін, був головою Олімпійського комітету.

Загалом на той час вважалося, що спорт не має існувати окремо від життєвого укладу. Саме тому на відкритті Київської олімпіади відбулися показові виступи гімнасток із граблями й гімнастів із косами. Ба більше: атлети та атлетки були вбрані в традиційні українські строї. Дуже зручно й практично: цікаво, скільки селянок ходили на сіножать, вбраними як до церкви?

Наближеним до реального життя був і марафонський забіг — 40 км 665 м. П'ятнадцятьох бігунів привезли на точку старту. Вони мали ночувати в сільській хаті, щоб на ранок стартувати о шостій. Але місця всім не вистачило, комусь довелося ночувати на сіні з мухами й дуже мерзнути.

Пістолет для старту теж забули взяти, тож судді попросили глядачів плеснути в долоні. Бігли по неготовій трасі — щебінь і пісок потрапляли у взуття, натираючи й збиваючи атлетам ноги. І хоч спортсмени намагалися бігти узбіччям, воно було надто вузьким і непридатним для бігунів.

Зате кожні два кілометри розмістили столи з водою, апельсинами, лимонами й шоколадом. Вважалося, що це найкраща дієта для бігуна.

За античною традицією переможця марафону Ніколая Максимова увінчали лавровим вінком.

У останній день Олімпіади над Сирецьким повітроплавальним клубом піднявся в небо Петро Нестеров, вперше здійснивши свою всесвітньовідому «мертву петлю». Цю фігуру вищого пілотажу визнали настільки небезпечною, що заборонили до виконання на деякий час.

На чемпіонів чекали кубки й годинники від царської сім'ї, грошові винагороди для спортивних товариств, та куди почеснішою ставала слава. Загалом було побито вісім всеросійських рекордів і один світовий (вищезгадана Ніна Попова). Новий рекорд встановили й атлети київського гуртка «Спорт» у естафетному бігові, коли перемогли петербуржців, що 13 років не програвали жодного змагання. Гурток отримав найвищу відзнаку від Дмитра Романова. Та й загалом кияни відзначилися, із 83 призових місць завоювавши 37 призових (петербуржці — 33, ризькі атлети — 6, московські — 5).

Щодо футболу, то лише чотири команди брали участь у змаганнях. Студенти Політехнічого університету могли пишатися, бо саме їхня команда стала чемпіоном, коли виграла у фіналі у «Славії».