Київська олімпіада:
марафонці з шоколадками, гімнастки з граблями та «мертва петля» Нестерова
За що марафони називали варварством у київських газетах, чого раптом 100 років тому застрибали жінки, яким спортсменам рекомендували шоколадну дієту та як кияни пітерських перемогли?

Наталія Довгопол — авторка з Києва. Досліджувала феномен Всеросійської олімпіади 1913 року, яка проходила у Києві, при написанні книжки «Шпигунки з притулку "Артеміда"». Найцікавішими фактами й курйозами ділиться з читачами Вікенду.
Усе почалося 1912 року. Широка й неосяжна Російська імперія, яку представляли 178 спортсменів під керівництвом великого князя Дмитрія Романова, повернулася з V Олімпіади в Стокгольмі з поразкою. Із вісімнадцяти місць збірна посіла почесне шістнадцяте. Такого імперія стерпіти не могла! Терміново потрібно було готувати нових олімпійців, щоби не ушелепатися на наступних змаганнях в Берліні. Для підготовки обрали Київ. Перша Всеросійська олімпіада (із пісні слова не викинеш — хоч як би хотілося підкоригувати офіційну назву) була запланована на серпень 1913-го.
«Недаремно з усієї країни саме Київ обрано для проведення Першої Всеросійської олімпіади, — писала місцева преса. — Тут діє 196 спортивних організацій, де займаються вісім тисяч людей, а це в рази більше, ніж у будь-якому іншому місті імперії! Кияни не мають сумнівів, що їхні «Орли» та «Руські соколи», яхтсмени, автомобілісти й футболісти завоюють найбільше призів олімпіади».

Але про змагання писали не лише в газетах — про них говорили за чашкою чаю, чаркою горілки, купуючи на Житньому ринку солоні огірки та підмітаючи листя у дворах. Десять тисяч глядачів зібралися на трибунах: здебільшого на відкритих, ховаючись від нещадного сонця під пастельними парасольками й капелюхами, бо місць на критих трибунах усім не вистачало.

Олімпіада зачиналася з розмахом. Після урочистої ходи почалися видовищні змагання гімнастичних команд, де петербурзькі офіцери виконували трюки на конях, а київські гімнастки в традиційних українських строях демонстрували синхронні вправи з городнім реманентом, балансуючи в химерних позах і зриваючи шквал оплесків

«Шпигунки з притулку "Артеміда"»
Де проходили змагання?
Київ на той час уже мав репутацію міста спортивного, а, можливо, навіть і найспортивнішого з усієї імперії. У нього була деяка інфраструктура, наприклад, реконструйований нині циклодром (велотрек на вулиці Б. Хмельницького) і Спортивне поле (стадіон між сучасними вулицями Студентською, В. Дончука й М. Пимоненка на Лук'янівці). Спортивне поле було призначене в першу чергу для футболу, що саме набирав популярності, а ще легкої атлетики, бігу на ковзанах, вело- й мотогонок. Воно й стало основною ареною Олімпіади.

Стадіон, розрахований на п'ять тисяч місць, на відкритті розмістив близько десять тисяч глядачів. Деякі з них сиділи в спеціально збудованих ложах проти князів Романових (такий квиток коштував аж 10 рублів), деякі подалі, на критих трибунах (за трохи меншу ціну, в залежності від близькості до коронованих осіб), а деякі стояли просто на полі (зате за 50 копійок). Цей стадіон, збудований коштом київських ентузіастів на зразок паризького «Парк де Пренс», був зруйнований у 1917 році. Пізніше на його місці була зведена взуттєва фабрика, нині перероблена під офіси.
Спеціально до Олімпіади були адаптовані й інші споруди. Гонки вітрильників проходили в яхт-клубі на Трухановому острові, тут, в Матвіївській затоці, виступали стрибуни, плавці та веслувальники. Змагання вершників були на іподромі, що на сучасній вулиці М. Омеляновича-Павленка, фехтувальників — на скеттінг-ринзі по Городецького, стрільців — на стенді Імператорського товариства правильного полювання біля Лук'янівського цвинтаря і на Сирецькому стрільбищі, куди проклали вузькоколійку. Тенісисти виступали на території Всеросійської виставки, що знаходилася на місці сучасного «Олімпійського» (там був побудований невеликий стадіон). Веломотогонки проходили по Чернігівському шосе, а марафон — по Житомирській трасі.
Курйоз
Подейкували, що марафонський біг — це взагалі тортура. «Марафонский бег — это ужас! Это инквизиция! Это просто варварство! Зачем это, ради Бога, бежать 38 верст?! Вы подумайте, автомобили портятся на таком расстоянии. Неудивительно, если человеку бензина не хватит. В древности, когда не было железных дорог и телеграфа, такой бег имел смысл как средство передвижения и сообщения, но теперь при автомобилях, телеграфах, когда не нужны, между прочим, быстроходные вести, такой сумасшедший бег не имеет никакого смысла. Человек лошадью никогда не станет — в этом легко убедиться, побывав на конской выставке. С мотором человек тоже соперничать не может. Что касается пользы для здоровья, то марафонский бег способен только разрушать, а не укреплять его», — писала газета «Киевская мысль».

Крім того, ходили чутки, що кілька атлетів загинуло під час забігу в Стокгольмі. І частка правди в цих чутках була: португалець Франсішку Лазару, триразовий чемпіон у себе на батьківщині, втратив свідомість на тридцяти кілометрах і наступного дня помер у лікарні. Виявилося, що спортсмен покрив своє тіло воском, щоб не згоріти на сонці, і зрештою загинув від зневоднення організму.
Де селили атлетів?
Окрім любові до спорту, інтерес до Олімпіади був підігрітий ще й приїздом князів Романових та вищих чинів. До того ж нещодавно відгриміла Всеросійська сільськогосподарська, фабрично-заводська, торговельно-промислова та науково-художня виставка, тож місцеві підприємці вже знали, на чому можна підзаробити. Готелі стрімко підіймають ціну, а де селити учасників змагань?

Спортсменів вирішили розташувати в казармах неподалік Спортивного поля, у садибі пана Ясногурського (Січових стрільців, 52). Між стадіоном і садибою в районі вулиці В. Дончука пролягав глибокий яр, тож через нього перекинули тимчасовий міст. На відкриття навколишні будинки прикрасили квітами, стягами й килимами, виглядало гарно й почесно.

А кому забракло місця в казармах, тих селили в київських гімназіях. Гімназистам пощастило, їх тимчасово звільнили від занять, ще й дозволили безкоштовно відвідувати Олімпіаду.
Курйоз
До події такого масштабу Київ підготуватися належним чином не встиг. Наприклад, коли переможці тенісних змагань прийшли отримувати свої золоті й срібні медалі, вони повернулися ні з чим — медалі були ще не готові.
Ким були учасники і учасниці?
На Олімпіаду прибули близько 600 учасників із 20 міст імперії, зокрема дев'яти українських. Змагалися вони в одинадцяти видах спорту. А спорт на початку ХХ сторіччя не мав нічого спільного з професією. Це було радше хобі для знаті, у першу чергу — офіцерів. Наприклад, у змаганнях із фехтування та гімнастики нижчі чини взагалі не мали права брати участь, їх допускали виключно до показових виступів.

До змагань спортсмени готувалися заздалегідь. Кращих офіцерів відряджали в Київ на гімнастично-фехтувальні курси, що базувалися за містом — аж на Сирці. Тут були побудовані бараки для перевдягання та зал для теоретичних занять. Незвичні до спорту страждали під час підготовки. Усі заняття відбувалися на свіжому повітрі, незважаючи на погоду.

«Кроме гимнастики вольной и на снарядах у нас преподавалась легкая атлетика, фехтование на рапирах, эспадронах и винтовках, рубка и бег в амуниции через препятствия. Еще мы учились делать сальто, и группа велосипедистов рубила бабки из глины и прутья, как бы с лошадей. Все эти номера были проделаны на гимнастическом празднике», — згадує відряджений з Полтави офіцер Леонід Бєляєв, який через травму так і не виграв жадану нагороду в Олімпіаді.

Утім готувалися до змагань не лише чоловіки. Уперше в історії імперії до спортивної події такого масштабу були допущені жінки!
Курйоз
Ніна Попова, киянка, що на кілька років встановила рекорд серед жінок — стометрівка за 13,1 секунди — таємно готувалася із тренером в тінистих алеях ботанічного саду. Одного разу за розгульний спортивний костюм, у якому вона з'явилася на Хрещатику, її ледь не заарештували. Пані Попова також виборола приз за стрибки в висоту — 122 сантиметри, за що отримала відгук в московській пресі: «Первая Всероссийская олимпиада благодаря женским прыжкам получает оттенок несколько забавный. С чего это русские женщины распрыгались? Во все века прыгающая женщина была бы сочтена неприличной. Не думаю, чтобы женский спорт прижился в России».
Потужно, красиво, практично
Інформаційним партнером Олімпіади став спортивний журнал «Краса і сила». Його головний редактор, лікар, теоретик спорту та тренер, перший в Києві володар офіційного диплома «Тренер із важкої атлетики» (1908) Олександр Анохін, був головою Олімпійського комітету.

Загалом на той час вважалося, що спорт не має існувати окремо від життєвого укладу. Саме тому на відкритті Київської олімпіади відбулися показові виступи гімнасток із граблями й гімнастів із косами. Ба більше: атлети та атлетки були вбрані в традиційні українські строї. Дуже зручно й практично: цікаво, скільки селянок ходили на сіножать, вбраними як до церкви?
Наближеним до реального життя був і марафонський забіг — 40 км 665 м. П'ятнадцять бігунів привезли на точку старту. Вони мали ночувати в сільській хаті, щоб на ранок стартувати о шостій. Але місця всім не вистачило, комусь довелося ночувати на сіні з мухами й дуже мерзнути.

Пістолет для старту теж забули взяти, тож судді попросили глядачів плеснути в долоні. Бігли по неготовій трасі — щебінь та пісок потрапляли у взуття, натираючи й збиваючи атлетам ноги. І хоч спортсмени намагалися бігти по узбіччю, воно було надто вузьким і непридатним для бігунів.

Зате кожні два кілометри розмістили столи з водою, апельсинами, лимонами й шоколадом. Вважалося, що це найкраща дієта для бігуна.

За античною традицією переможця марафону Ніколая Максимова увінчали лавровим вінком.
Курйоз
Мотогонка Київ-Чернігів-Київ теж не минула без ексцесів. Киянин Дмитро Тевс на швидкості збив корову, що переходила дорогу. Корова померла на місці, сам же пан Тевс отримав травми й поїхав на кареті швидкої додому на Малу Житомирську.

А велосипедист Фелікс Рафський, відірвавшись від суперників, наїхав на камінь. Йому надали першу допомогу, і атлет, упевнений у власному програші, повільно поїхав до фінішу. Там він дізнався, що прибув першим.
Хто здіймався в небо?
У останній день Олімпіади над Сирецьким повітроплавальним клубом піднявся в небо Петро Нестеров, вперше здійснивши свою всесвітньовідому «мертву петлю». Цю фігуру вищого пілотажу визнали настільки небезпечною, що заборонили до виконання на деякий час.
Курйоз
Газети зафіксували випадок, як поручик Чорногубов літав над Куренівкою, «имея на своем аппарате в качестве пассажира г-жу А.Яблонскую». Дуже непоганий спосіб зваблювати дівчат!
Рекорди
На чемпіонів чекали кубки й годинники від царської сім'ї, грошові винагороди для спортивних товариств, та куди почеснішою ставала слава. Загалом було побито вісім всеросійських рекордів і один світовий (вищезгадана Ніна Попова). Новий рекорд встановили й атлети київського гуртка «Спорт» у естафетному бігові, коли перемогли петербуржців, що 13 років не програвали жодного змагання. Гурток отримав найвищу відзнаку від Дмитра Романова. Та й загалом кияни відзначилися, із 83 призових місць завоювавши 37 призових (петербуржці — 33, ризькі атлети — 6, московські — 5).

Щодо футболу, то лише чотири команди брали участь у змаганнях. Студенти Політехнічого університету могли пишатися, бо саме їхня команда стала чемпіоном, коли виграла у фіналі у «Славії».
Рекорди та курйози вивчала:
Наталія Довгопол
Made on
Tilda