Чуваня, матюки та гуцули
Сергій Ковальчук про український переклад для кіно та телебачення
Сергій SKA Ковальчук зробив найкрутіші переклади більше як 230 фільмів для українських кінотеатрів та телебачення. Це його смішні фразочки ми цитуємо, коли виходимо з кінозалів. Його переклад ми чули в стрічках «Angry Birds», «Університет монстрів», «Джанго вільний», «Аліса в країні Чудес», «Тачки 2», «Хмарний атлас», «Залізна людина-3», «Літачки», «Сімейка Міллерів», «Ріддік», «Дивергент», «Kingsman: Таємна служба», «Дедпул», «Загін самогубців», «Повний розковбас» та багатьох інших. Після захопливої екскурсії територією в рамках традиційних FILM.UA-вікендів Уікенд слухав людину, яка закохала в український переклад мільйони глядачів.
Сергій SKA Ковальчук зробив найкрутіші переклади більше як 230 фільмів для кіно та телебачення
Переклад – це, насамперед, уважність. Треба бути настільки дотошним до деталей, страшне! Тим більше, перекладач в наш час черпає знання у різних галузях. Наприклад, у фільмі називають слово, якого в нас немає. Скажімо, в американських вищих навчальних закладах існує традиція: студенти об'єднуються в братства, ходять в певному одязі, підтримують один одного, гуртуються. У братствах є свої поняття. І, скажімо, на цих поняттях базується пара сцен у фільмі. Тоді треба розуміти, що до чого. Сідаєш, вичитуєш, звідки почалася традиція посвяти в братство, чому вона саме така. Чому, скажімо, новачка поливають водою з пляшки з другого поверху, а потім він їсть хот-дог, весь наваляний чілі. Після того йому говорять: «Всьо, ти тепер брат Бузьма-Каппа». Щоб передати правильно сенс цієї традиції словами, яких в нашій мові немає, треба розуміти її та використовувати слова і образи, які ми знаємо. Іноді доводиться глибоко зануритись у питання, про яке ти навіть не думав, що воно може колись зацікавити. Постійно відбувається самонавчання. Тобі трапляються різні галузі та різна тематика. І ти проживаєш шматочки інших професій і життів.

У фільмі «Фокус» є сцена, де кишеньковий крадій пояснює дівчині, як треба красти. Пояснює довго, секунд 30-40 такою вишуканою британською фєнєю, чотким "воровським" сленгом, де кожне слово має свій зміст. Кишеня ззаду називається по-одному. Кишеня збоку – якось інакше. Дії крадіїв теж мають свої назви. Ясно, що цей діалог не можна прокинути, треба розібратися. Тоді я дві доби сидів, вивчав фєню різних культур, щоб знайти якусь відповідність. Виявилося, що української фєні не існує. Навіть саме слово «вор» - чорт його знає, що воно таке. Українські відповідники пропонують або «злодій» або «крадій». Але вони не розкривають всієї ширини питань.

Коли вивчав це питання, виявив, що на прикладі фєні можна прослідкувати ментальне здоров'я нації. В британській фєні слова не мають якогось зневажливого характеру. Якщо кажуть «каліка» (англійською – cripple), то на фєні – просто crip, тобто обрізане, коротке слово. В нас це – «каліч», або російською «калєка», що додає одразу якоїсь зверхності. Британська фєня звільнена від цих нашарувань, цієї тваринної домінації.

По фільму герой пояснює дівчині: «Якщо я покажу отакий знак, то лопатник (гаманець — ред.) у задній кишені. Якщо зроблю такий жест – значить, він у боковій кишені». В російській фєні у цих понять є чіткі відповідності.

- А як воно – перекладати комедії?

- Скажу вам таку річ: до 2008 року було значно цікавіше. У 2008 році в світі була криза. І найболючіше вона вдарила по Голлівуду. Звільнили величезну кількість сценаристів, які писали всі ці прекрасні фільми з Дастіном Хофманом, Робертом де Ніро. Позбулися метрів, набрали студентів. Діалоги постраждали жахливо. З недавнього - фільм, у якому виразів «Оh my god» було більше сотні. Уявіть собі, що ви прийшли в кіно і протягом десяти хвилин слухаєте: «О, боже мій, о, боже мій».

Інша річ - приклад «Титаніка». Тоді ще були VHS-ки, сценарій товстенний, неймовірно товста роздрукована пачка. В ньому прописані репліки всіх, навіть другорядних персонажів.
Мене вразив цей фільм, наскільки довершена робота. Це симфонія симфоній кінематографа. Там немає жодної зайвої репліки. Скажімо, персонаж стоїть десь за камбузом, ми його не бачимо, тільки чуємо за кадром. Але якщо прислухатися, зрозуміло, що він говорить щось в тему, досить доречно. В перші сорок хвилин нагнітається обстановка. Нам показують всю цю фешенебельність, красу та марнотратство. Але потихеньку напруга зростає й зростає. Не тільки в головних персонажів, її як раз створюють отакі другорядні. Наприклад, стоять дві баришні, розмовляють. Як прислухатися, то одна говорить, що в неї чоловік довго хворів, потім помер. Потихеньку, поспіль автори підсилюють стан тривоги.


Зараз такий вивірений високий рівень буває хіба що в "Марвелів". У них діалоги не постраждали, все чітко, по правилах, нема до чого приколупатися. У них є чим здивувати глядача. Коли перед тобою цікавий матеріал, то з такими текстами і працювати цікавіше. Скоро вийдуть «Вартові Галактики 2». Коли мені сказали, що зняли другу частину, мене навіть трохи озноб пройняв. Шо-шо, а це не хотілося б, щоб споганили сіквелом.

А то бачте, що відбувається з тими «Тачками» - вже тягнуть, вижимають, викручують з тих «Тачок» шо попало. Зараз виходять треті «Тачки», і з кожним разом все гірше. Я перекладаю їх, починаючи з другої частини. Мульт «Літачки» цієї ж студії теж перекладав. І з кожним разом завдання все складніше, тому що жартів дедалі менше. Якщо в перших «Тачках» історія була дуже сильна, пронизуюча та зрозуміла абсолютно всім на Землі, то друга вже така, що може тільки половину людей зацікавити. В третій ще менша проблема постає. А глядачі ж чекають чогось цікавого. Тому доводиться «з антіматерії робити бактерії».

- За яким проектом ви сумуєте?

- «Хмарний атлас» - проект, який можна було б зробити ще. Вражає, що люди вміють так мислити, робити масштабно. Скільки його не передивляйся, кожен раз помічаєш нове, знаходиш нові зв'язки.

Знову ж таки «Вартові Галактики» - це настільки несподівано, соковито, буяє образами, подіями, персонажами: кожна деталька випестована, на своєму місті - як має бути. Внутрішньо хвилювався, коли чекав на сіквел. Але подивився і був вражений: як можна було зробити ще краще? Здавалося, в нас такий перенасичений простір, ми балувані глядачі, нас вже нічим не здивуєш. І тут група людей якось придумує так, що в цьому просторі створює абсолютно новий світ, з яскравими персонажами, особистостями, а потім через час роблять продовження, де зробили ще більше, ще краще.

- Буває так, що читаєте в сценарії жарт і розумієте, що він взагалі несмішний? І що ви тоді робите?

- Панікую. Недавно така ситуація як раз була з тими третіми «Тачками». От щось мені муляє, не розумію, чого. Перечитую сценарій і тут – стоп! А чого це Сирник, який все життя прожив на хуторі, говорив сленгом, канзаським діалектом, раптом заговорив як професор з Бостонського університету? Чиста, рівненька мова. Ось воно прісне та нецікаве. Доводиться все більше працювати, щось видумувати, викручувати.

- Якщо персонаж говорить діалектом, як ви підбираєте відповідні наші діалекти?

- По суті в нас вибір невеликий. Або полтавський варіант, або гуцульський, або галицький – це, наприклад, коли треба показати дівчинку-інтелігенточку, яка пундики їсть з чаєм. В «Літачках 2» був персонаж – типу індієць. Він говорив приблизно так: «Прийде вітер з долини, він закриє тобі очі!»

Тоді ми порадились з колегами та вирішили зробити його гуцулом. І коли дивишся картинку з українським перекладом, все виглядає нормально.

Робив нещодавно такий проект «Повний розковбас»* - свого роду лакмусовий папірець, тест на «вмєняємость».

*Історія про живі продукти продуктового супермаркету Shopwell's. Їжа впевнена, що з поличок її уносять боги в кращий світ, де чекає довічна благодать.


- Це коли ви придумали «Запоріжжя»?

- Так, в них цей світ мрії за межами супермаркету називається The Great Beyond, тобто «за порогом». Так і вийшло «Запоріжжя». Коли я здаю тексти, іноді через слеш пишу інші варіанти. І настільки пишно зроблений оригінал, стільки там було всього, що здавав текст і половина реплік були зі флешами: «А ще можна так сказати, а ще так».

Коли писали на студії, народ так заводився цією енергетикою, що на ходу придумували варіанти. Зробили цього ж Вогниводу голосом Януковича. Дивишся картинку разом зі звуком, та ще він іноді так губу викочує - це капєц просто! А коли він сказав: «Ми – каста невмирущих» - там взагалі стільки смислів навалюється!

- Як відбирають голоси для озвучування того чи іншого персонажу?

- До кожного проекту йде креативний бріф. В ньому є характеристика персонажу. Наприклад, «Квін Маккензі, 45 років, спокійний, трошки шепелявить, від нерішучості затинається, голос хрипкий».

На кожен проект є кастинг акторів. Запис їхніх голосів віддають компанії. Там прослуховують, відбирають та затверджують.

Коли з'являються нові персонажі, це також важливо для мерчандайзінгу. Скажімо, після «Тачок» випускаються футболки, чашки, наклейки з іменами. І це дає в сотні разів більше прибутків, аніж від фільму.

- Чи не сформувалося в українському акторському пулі за цей час певне закріплення? Скажімо, цей голос завжди озвучує такого-то американського актора. А цей – іншого?

- Так, є поняття «прив'язаний голос». За останні роки структура сформувалася. Ще в Радянському Союзі, наприклад, голос Луі де Фюнеса був назавжди затверджений, це справді унікальний голос, який не можна було переплутати ні з ким. І це правильно.

- А як щодо літературної лайки?

- Складне питання. Англомовні матюки дуже обмежені. Складність в тому, що ті матюки, до яких у нас всі звикли, це татаро-монгольські вислови, відповідні до тих традицій та звичаїв. Українці народ більш чемний історично. В нас найгірші прокльони: «щоб тебе болячка взяла» чи «короста побила». І ще – срати. «Насеру тобі купу», «щоб ти всрався» та інші варіанти. Емоційно, але… Український конфлікт – це вилаялися одна одній і всьо. Ввечері вже одна до другої прийшла, солі попросила, конфлікт вичерпано. Ніхто ні на кого не тримає довго зла. Але це трохи обмежує перекладача. Бувають же такі бойовики, де майже на кожному слові «fuck».

- Ви перекладали мультфільм «Angry Birds». Який жарт сподобався найбільше?

- Той, що вирізали з фінальної версії. Там була сцена, коли припливають свині, а герой їх питає: «Ви до нас в гості - чи з окупацією?»

- У вас дуже колоритна мова. Звідки ви черпаєте знання?

- З інтернету. Буває, одне слово шукаю годинами. Плюс життєвий досвід, набутий роками активного насиченого життя. Ніколи не знаєш, як може колись статися в нагоді випадкова зустріч з якимось бомжем на мості о четвертій ранку. На згадку від такої зустрічі в мене залишилось слово «чуваня». Саме не «чувак», а «чуваня». Воно зовсім інше, більше змістовне, правда? І це слово згодилося мені у «Великому Лебовські». Лебовські – він реально не чувак, а чуваня.

- Скільки часу ви витрачаєте на переклад? Чи визначає компанія певний термін для роботи над фільмом?

- По-різному. В середньому днів десять. Є роботи триваліші. З недавніх прикладів - це «Чудова сімка», сидів над нею більше двох тижнів. Дія відбувається сто років назад. Але англійські діалоги чомусь написані сучасною мовою. В якийсь момент мене вибісило слово типу «gadget». Тоді я поставив собі задачу підтягнути текст на сто років назад словесно, не пересолюючи при цьому. Зараз мені вже мозок та моє психічне здоров'я не дозволяють так робити, але раніше були такі ситуації, коли просили за дві доби зробити переклад для фільму. І ти сидиш такий як папа Карло, попільничка - як їжак з цигарками, каву п'єш спочатку з філіжанки, потім з чайної кружки, а потім вже з півлітрового відра. Але це теж цікавий досвід.

- Яка ваша думка про російський переклад?

- Вже багато років складається таке враження, коли почитати сценарій та подивитися російський переклад, що це два різні фільми - жарти, забарвлення. Іноді чуєш, що, наприклад, якусь ідіому переклали прямим порядком. Не в'їхала людина, не розібралась, не витратила часу, щоб почитати. В таких випадках мені стає трошки соромно, це ж професійний косяк. Причому коли я починав в цій сфері, як раз з'явилися переклади Гобліна. Чувак реально показав, як можна працювати. Для мене головні правила – це органічність та милозвучність. Персонажі мають говорити тією мовою, яка їм властива.

Мова – дуже органічна структура. Комусь цікаво гратися в правила, але мені таке не подобається. Мова жива й постійно змінюється. На це потрібно зважати.

- Часто вигадуєте слова?

- Так, буває. Особливо коли аналогів в українській немає. Взагалі люблю вигадувати слова. Часом буває, що зустрінеться якесь кльове слово, і дуже хочеться його кудись втулити. Недавно вперше почув, як називали ката на Львівщині. Знаєте, як? «Пан малодобрий». Слово «кат» - то було лайливе слово, типу садист. А «пан малодобрий» – ну просто професія така, частина суспільного устрою. Як хтось налажав, то треба щоб усі зібралися і подивилися, як його покарали. Сама назва яка: тобто не пан садюга, а просто мало добрий. Так мене це слово вразило, ношуся з ним.

- А на варіанти назви фільму ви маєте вплив?

- Цікаве питання! Іноді нашої думки питають. Але це буває дуже рідко. Назву перекладає якась каста недоторканних. Я не знаю, хто ці люди. Ніхто не знає. Але звідкись приходять затверджені назви і їх міняти не можна.

- Коли ви перекладаєте, у вас є лише сценарій чи і відео, і звуковий ряд?

- Це дуже приємно, коли є відео і звуковий ряд. Раніше, коли отримували на VHS-ках, бували варіанти абсолютно різні.

- Як перекладають пісні?

- О-о-о, це взагалі прикольна штука. Переклад пісні – це означає "напиши свою пісню на задану тематику". Щоб був сенс, вона була цікавою, та ще щоб рухи губ в кадрі збігалися зі звучанням за кадром, і все виглядало легко та невимушено.

- Користуєтесь спеціалізованим комп'ютерним забезпеченням для роботи? Є такі програми для перекладачів, куди вбиваються так звані «кішки», тобто терміни, які зустрічаються постійно. Це для того, щоб не було різного перекладу одного й того самого слова.

- Це зручно мабуть для технічного перекладу, для якоїсь книжки. А в нас трохи інша специфіка. Навіть одне і те саме слово в різні моменти фільму ти можеш перекладати по-іншому. Іноді робота змушує бути більш гнучким.

- В нашому прокаті зараз багато французького кіно. Ви не перекладаєте його?

- Останнім часом ні, але колись працював над декількома. Наприклад, «22 кулі» з Жаном Рено. Це був непоганий для мене виклик. Французька в мене не така добра як англійська. Але є подруга, що працює в Французькому культурному центрі, вона мене консультувала. Це була така більш дослідницька робота.

- Скільки у вас мов взагалі?

- Англійська, французька, німецька. Потихеньку влазять в життя італійська, іспанська. З французькою була цікава історія. Ще був студентом, кожен день годину-дві їхав на пари та з пар. І подумав: може, якось з користю провести цей час? Тоді були такі курси ЄШКО, величезні книжки. Я з ними їздив в тролейбусах, трамваях. За декілька місяців вивчив мову з нуля, так що міг читати книжки, дивитися фільми, трошечки з "протормозом", але реально.

- А як ви так гарно вивчили англійську до 16 років, що вже могли перекладати?

- Не вчився в спеціальній школі. Як був малий, були ще чорно-білі телевізори, що береш плоскогубці, "щолкаєш" і перемикаєш канали. Їх було три. На третьому часто були освітні програми, вивчали мови. Я проводив багато часу вдома. Позаводив собі зошити з англійської, італійської, німецької мови. А найулюбленішою книжкою був атлас країн. В старшій школі перекладав пісні Nirvana, Metallica. Все цікаве почалося потім, коли я зрозумів, що вже знаю мову. В п'ятнадцять років у мене, хлопчика з окраїн, який прожив життя в установках Радянського Союзу, трапилася абсолютно нереальна поїздка в Америку.

Перекладами займаюсь з 17 років, вже 21 рік. Півтора роки працював з Андрієм Жолдаком, причому потрапив до його агенції абсолютно випадково, зовсім юним. Я тоді був досить настирний, тому прийшов ще й на «1+1», рвався в бій, казав: «Дайте мені якусь роботу, я доведу». Так мені дали шматочок одного серіалу, потім ще одного. Я показав. Довгий час працював у рекламі. Рекламні тексти змушують тебе бути дуже уважним. І те саме стосується роботи перекладача.

- А як дізнатися, що над тим чи іншим фільмом працювали саме ви?

- З титрів у кінці фільму, які вже ніхто не дивиться, бо в залі залишається чоловік десять та прибиральниці. Я взагалі дуже популярна людина серед прибиральниць.
Про переклад говорили
Світлана Максимець
Текст
Андрій Карпець
Фото
Made on
Tilda