Гумор, правки та оригінальні
способи вбивств: як працюють сценаристи
Що шукають сценаристи у Гуглі, який жанр вважають найскладнішим та чому на зйомках почуваються, як гості?

Олександра Вітязєва колись працювала в туристичному бізнесі, але вирішила змінити діяльність. Дівчина вивчилась на сценаристку і зараз пише серіали для українських телеканалів, а ще виграла грант на зйомку соціальної реклами.

Саша розповіла Вікенду, скільки разів можна переписувати сценарій, чи можна зробити детектив без штампів та як дивляться фільми працівники сфери кіно.
Від бізнесу до творчості
— Професії я змінюю частіше, ніж зачіски. А якщо серйозно, у цьому немає нічого дивного. Зараз трансформації в суспільстві відбуваються дуже швидко, зникають старі професії, з'являються нові, тому потрібно швидко вчитись і пристосовуватись. Я це добре засвоїла — трохи повчилась на педагогічному, але врешті закінчила юридичний, попрацювала юристом, а потім відкрила туристичну агенцію. З часом зрозуміла, що це не робота моєї мрії. Виявилось, я просто плутала туризм із еміграцією, як у відомому анекдоті. Працювати в туристичній сфері та бути туристом — це зовсім різні речі. Приміром, я протягом багатьох років не могла нікуди виїхати влітку через роботу.

Писати мені подобалось завжди. Та лише у 2015 році я вирішила показати комусь результати своєї творчості. Моя подруга працювала в київському виданні і домовилась з редактором. Мені дали тестове завдання. Пам'ятаю, як я боялась відправляти свою писанину. Але редактор вніс свої правки і опублікував статтю. Для мене це був неабиякий успіх. Найважливіше, що мені порадили продовжувати писати. Цього було достатньо, щоб рухатись далі.

Журналістика мені не дуже подобалась. Хорошого журналіста ноги годують, а я за натурою — домосідка. Трохи подумавши, обрала сценаристику. Та й хто не хотів би бути причетним до створення екранної магії? Взагалі це сильно романтизована в народній уяві професія. До того ж, мені здавалось, що заробіток у сценаристів вищий, ніж в інших працівників «текстової індустрії» — на мене це також вплинуло. Отже, я обрала курси і почала вчитись.
фото зі зйомок соціальної реклами "Зручні люди"
Чотири жарти на хвилину
Виявилось, що вивчитись — це лише половина справи. Треба ще отримати роботу, а сценаристів-початківців неохоче беруть в проекти і рідко довіряють писати весь сценарій. Саша розповіла, як сценаристи отримують роботу в кіно:

— Кожен сценарист має на його думку геніальну ідею фільму або серіалу, а кожен початківець мріє вразити своєю ідеєю якогось продюсера. Та, як правило, в продюсерів є власні задумки. Найчастіше сценаристу замовляють розробку вже наявної ідеї — повідомляють жанр, кількість серій, якщо це серіал, якісь особливі вимоги, референси (посилання на схожі успішно реалізовані проекти). Сценарист розробляє синопсис, в якому детально описує своє бачення ідеї. Це трохи нагадує написання твору на певну тему в школі. Обов'язково будуть правки. Можуть попросити змінити місце дії або стать головного героя. Якщо результат влаштовує продюсера, сценарист отримує офіційне замовлення і приступає до написання власне сценарію.

Втім, до початківця навряд чи хтось звернеться із пропозицією розробляти ідею повністю. Скоріш за все, йому вдасться потрапити в команду сценаристів — так звану writers' room (сценарна кімната) або влаштуватись діалогістом (сценарист, який пише лише діалоги), бо це вважається найлегшою частиною роботи.

Мені пощастило — на першому ж проекті я була одним із головних авторів ситкому для НЛО-ТВ. Я сама розробляла ідею, персонажів, план серіалу, написала 16 серій із 20. Ситком — непростий для написання жанр. За правилами, частота жартів в серії — чотири на хвилину. Зазвичай, на ситкомах працює команда авторів у сценарній кімнаті. Я писала наодинці, до того ж в дуже стислі строки. Це був серйозний виклик.
фото зі зйомок соціальної реклами "Зручні люди"
Страхи сценаристів — несмішна комедія
та фальшива мелодрама
У сценаріїв всіх жанрів є свої складності та особливості. Цієї осені Саша писала серіал в жанрі трилер-драма. Вона розказала, як придумувати вбивства для детективів та за який жанр поки не візьметься.

— У школах сценаристів говорять, що найскладніше — писати комедії. Почуття гумору в людей дуже відрізняється. До того ж, немає гіршої трагедії, ніж несмішна комедія. Мелодрама навпаки вважається найпростішим жанром. Та я б не хотіла писати в цьому жанрі. Треба вміти показати почуття відверто, але не перетнути межу, емоційно, але не карикатурно, зрозуміло, але не шаблонно.

У детективах інші труднощі. Потрібні непередбачувані повороти та достовірні докази. Коли я писала детектив, занурилась у фізику та хімію глибше, ніж у школі — так мені кортіло придумати небанальне убивство.

У детективних серіалах часто зустрічаються штампи і ненаукова маячня. Щоб цього не було, в бюджет бажано закладати консультування експертів з криміналістики, фізики, хімії, юриспруденції тощо. Я не впевнена, що у нас так роблять. Частіше за все, сценаристи просто користуються гуглом, а він ненадійний в цій справі.

Приміром, колись я натрапила в мережі на байку про хіміка, який вкоротив собі віку, з'ївши червону кам'яну сіль, що прореагувала із шлунковим соком. Я подумала, що таким чином могли б убити жертву в моєму детективі. Почала перевіряти, і гугл видав формулу, яка підтверджувала таку реакцію. Показала її знайомому хіміку. Виявилось, що формула вірна, але працює лише при температурі 650 градусів за Цельсієм. Звісно, я не стала використовувати цю ідею, адже при нагріванні жертви до 650 градусів допоміжні методи вже необов'язкові.

Найбільше мені подобається писати в жанрі комедії та детектива. Люблю фантастику та елементи фантастики, але не люблю містику і жахи, — ділиться сценаристка.
фото зі зйомок соціальної реклами "Зручні люди"
Думати як режисер і читати вголос
Саша розказала, яких помилок припускаються сценаристи, чому не треба боятись правок та частіше консультуватись с режисером:

— Помилка початківця — думати, що можна одразу написати ідеальний сценарій. Правки не означають, що автор погано впорався. Вони будуть в будь-якому разі, переписування — це норма. Якщо автор переробляв сценарій лише один раз — це надзвичайний успіх.

Діалоги треба «писати вголос», адже написані репліки можуть погано вимовлятись. Наприклад, в них підряд йдуть складні звуки чи є повтори. Були моменти, коли на знімальному майданчику виявлялось, що актору складно вимовити мій текст. Актори іноді самі пропонують режисеру правки до діалогів. Гадаю, режисерам варто дослухатись. На мою думку, актори в певному сенсі також співавтори проекту. Сценарист придумує героя, його характер, звички, специфічну лексику, але на початку все це — лише літери на папері. Тільки актор вдихає життя у вигаданого персонажа, дарує йому своє обличчя, міміку, голос.

Сценарій — це не зовсім література, скоріш інструкція для режисера, продюсера, акторів, художників по декораціях, художників по костюмах тощо. Потрібно весь час думати, як написане тобою буде реалізовуватись. Наприклад, рядок «поїзд падає з мосту» написати легко. А як режисеру це зняти — використати комп'ютерну графіку чи влаштувати справжню аварію? Звісно, це перебільшення, але такі речі обов'язково треба враховувати.
фото зі зйомок соціальної реклами "Зручні люди"
На зйомках як у гостях
Сценарист створює сюжет, персонажів та їх характери, та зняти фільм можуть зовсім не так, як уявляв автор тексту, і тут вже нічого не вдіяти — є речі, на які сценарист не може впливати.

— Автор і режисер перед зйомками повинні не один раз обговорити кожну сцену, але на це рідко вистачає часу. Та взаєморозуміння режисера із сценаристом сильно покращує якість кінцевого результату.

Кумедно, але я ніколи не придумувала назви до своїх сценаріїв — цим завжди займались продюсер, режисер або редактор. Та я навіть рада, бо вигадувати назви — не зовсім моє.

Сценарист обов'язково описує зовнішність героїв. Може навіть написати дрімкаст — це список акторів, яких автор бачить в ролі кожного с персонажів сценарію. Цей допис буде лише рекомендацією, до якої можуть не прислухатись. Фінальне рішення приймає режисер. Та й не факт, що вдасться домовитись із вказаним актором чи акторкою. Взагалі, можна вписати в дрімкаст навіть Джонни Деппа. Важливіше просто охарактеризувати типаж, а підбирати акторів — це не робота сценариста.

Сценарист рідко буває на знімальному майданчику. Його можуть запросити, але поводитися там треба, як в гостях. Іноді знімають не так, як написано. Обурюватись не треба, тому що під час зйомок вже пізно вирішувати такі питання. Там кожна хвилина на рахунку, а затягувати графік — дуже дорого.

Якщо сценарист бажає, щоб все знімалось так, як він хоче, йому потрібно стати шоуранером — це сценарист, який за сумісництвом виконавчий продюсер. Саме шоуранер головний на знімальному майданчику, і режисер йому підпорядковується. Такий формат поки що новий для України, хоча в Голівуді він давно довів свою успішність. Втім, одного бажання все вирішувати недостатньо аби сценарист став шоуранером. Потрібна додаткова освіта і досвід, — розповідає Саша.
фото зі зйомок соціальної реклами "Зручні люди"
Занурення в історію, гонорари та інші складності
Багато хто мріє працювати в кіно, але це не така вже безтурботна і весела робота. Саша розповіла, з якими складностями зіткнулась, коли стала сценаристкою:

— У мене весь час таке відчуття, що я початківець. Кожен проект, кожна серія, сцена — це нові виклики. Користуватись одними й тими ж інструментами не вийде. Тому ти весь час знаходишся в пошуку.

Сценарист працює наодинці, не стикаючись із знімальною групою. Коли він приходить на шапку (корпоратив після зйомок), його майже ніхто не знає. Група здружилась на знімальному майданчику, у них купа своїх приколів, а сценарист не в темі, хоча працював над проектом імовірно довше, ніж всі інші. Така доля.

А ще ця професія гарантує проблеми з особистим життям. Не кожен зрозуміє твоє цілодобове «занурення в історію». Ти весь думаєш про сюжет, живеш життями своїх героїв, із тобою неможливо розмовляти.

Ще є фінансова нестабільність — гроші не платять регулярно, а ти не знаєш, коли буде наступний гонорар. Не треба поспішати кидати попередню роботу, якщо захотів писати сценарії — відразу великих прибутків не буде.

Це складна професія, та потрібно вміти отримувати задоволення від процесу написання. Українське кіно і телебаченні — сфера, яка тільки почала розвиватися.
Зручні люди
Цього року Саша виграла грант від Українського культурного фонду на зйомку трьох соціальних роликів «Зручні люди» і реалізувала цей проект. Сценаристка розповіла, чому обрала таку тему та чи вдалося їй бути і сценаристом, і продюсером для свого проекту:

— Я завжди цікавилась темою виховання дітей. Сучасні батьки часто стурбовані, що діти нічим не цікавляться. Я припустила, що ця проблема з'являється в дитинстві, адже маленькі діти дуже жваві, їх не можна примусити сидіти тихо. Звичайно, для мами не дуже зручно, коли дитина бігає, щось розбиває, сама падає. Простіше дати їй телефон чи включити телевізор і насолоджуватися тишею. Дитина ж звикає сидіти на місці, втрачає природну цікавість та рухливість. Так виник образ, що мама робить із своєї дитини манекен.

Я поділилась задумом із кількома друзями. Під час обговорення ідея поширилась на освітню та професійну сфери. Але на короткий метр вона якось не тягнула, більше нагадувало соціальну рекламу. Ми обговорили і залишили це — грошей на зйомку все одно не було.

Потім я відвідала семінар Українського культурного фонду, який проводили в межах кінофестивалю «Молодість», там розповідали про різні можливості фінансування проектів. Я згадала свою ідею і вирішила подати документи на грант. Дуже здивувалась, коли його отримала без жодних знайомств та «відкатів».

Це була складна робота, в якійсь момент з'явились сумніви — боялась, що не впораюсь, що потрібно було залишити лише ролик про батьків і дітей. Тепер я рада, що зняла всі. Сподіваюсь, вони матимуть вплив на людей, як на мене, це важлива тема.
Інший погляд на фільм
— Раніше, коли я дивилась поганеньке кіно, то думала: «Ну, як можна було такий відстій зняти?». Тепер уявляю весь процес роботи над картиною. Навіть найгірший фільм — це результат непростої праці величезної кількості людей. Існує мільйон способів зняти погане кіно: поганий сценарій, режисура, операторська робота, акторська гра, декорації, монтаж, комп'ютерна графіка, звукове оформлення тощо. А от хороше кіно робиться одним способом: треба, щоб всі все зробили відмінно.

У роботі сценариста мені подобається, що залишається результат моєї праці. Це надихає. У мене є багато сценаріїв мрії. Хотілося б написати повнометражну стрічку, щоб її в кінотеатрах показували, інші країни розкупили і ще Оскара дали. Жартую, хоча хто знає, може, вийде як із грантом? Насправді хочеться створити добру комедію, щоб люди після перегляду виходили із світлими хорошими почуттями. Можливо, дехто цінує екшен, а я прагну душевного кіно. Думаю, що цього зараз не вистачає.
Сценарії вивчала
Марина Шилович
Made on
Tilda