Фентезі для школярів та академіків
Як досліджують в Україні
Навіщо науковці вивчають фентезі, як знайти фентезійні мотиви в творчості Кобилянської та Франка, скільки світів Толкіна створено, чому в Україні пишуть дослідження про Пратчетта, як будується сучасне українське фентезі? Про таємниці батьків-засновників жанру, шкільну програму з Гейманом та феномен Гаррі Поттера Вікенду розповіла Тетяна Рязанцева — голова Центру з дослідження літератури фентезі при Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України.
Тетяна Рязанцева — голова Центру з дослідження літератури фентезі при Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України
— Тема фентезі почалася у моєму житті з читання книжок. Я прийшла до нього досить пізно — на початку дев'яностих. А дізналася про творчість Толкіна у чотирнадцять років, коли мені до рук потрапила книжка американського автора Чарльза Кроуфорда «Біг на трьох ногах». Це невелика дитяча повістина про підлітків, які лежать в лікарні. Один з хлопців там читав дуже цікаву книжку, захоплювався нею та переповідав іншим. Була невелика примітка про автора, професора Толкіна. А сама книжка називалася «Володар перснів».

Я сумувала, що в нас нема таких книжок. Потримати її в руках мені вдалося лише в 1991 році, коли придбала скорочений варіант у перекладі Зінаїди Бобир. Потім я отримала й оригінали. Першим твором Толкіна, прочитаним в оригіналі, була «Книга забутих переказів». Це мене страшенно зацікавило, і згодом я прочитала практично все, що могла дістати.
До аспірантури вступила у 1991 році, кандидатська була присвячена іспанській та українській літературі 17 століття. Я постійно читала фентезі, хотіла писати по ньому докторську. Першу спробу зробила у 2002 році. Тоді мене відрадили старші колеги, сказали: «Вас не зрозуміють».

У 2003-му мене запросили виступити опонентом на захисті роботи по фентезі у моїй альма-матер — Київському національному лінгвістичному університеті. Захищалася Олена Тихомирова по творчості Толкіна. Це була для мене перша професійна зустріч з фентезі.
Люди, які фахово займалися фентезі, згодом також зустрічалися здебільшого на конференціях у лінгвістичному університеті. У кулуарних розмах й обговореннях ми дійшли висновку, що треба об'єднуватися. Так 2015 року з'явився Центр з дослідження літератури фентезі при Інституті літератури НАН України. Він об'єднує науковців з усієї країни, які займаються цією проблематикою. Разом із нашою бібліотекою робимо спільний проект — збираємо всі наукові роботи, пов'язані з цим метажанром. Всього вийшло, мабуть, вже кілька сотень, список на сорок сторінок! Все це буде викладено в загальний доступ на сайті Інституту літератури. В перспективі ми б хотіли так організувати цю бібліографію, щоби будь-хто міг не тільки читати на сайті список з назвами, а й одним кліком отримувати доступ до повних текстів, наявних у мережі.

З 2002 року майже щорічно по всій Україні захищалися роботи, пов'язані тематикою або матеріалом з літературою фентезі. Почали досліджувати тему мовознавці, лінгвісти. Потім до них підключилися літературознавці, далі приєдналися культурологи. Динаміка захистів шалена: спочатку по одній-дві роботи на рік, потім вже і по чотири. Загалом понад 20 робіт захищено. І недивно: фентезі проростає у суспільстві не на одному лише літературному рівні.
I
Фентезі — це навіть не жанр, а метажанр, він охоплює різні жанри, пласти творчості та проявляє себе не тільки в літературі, але в живописі, музиці. Це ширше утворення, його дефініція й окреслення ролі окремих авторів ще потребує уточнення. Наприклад, часто творчість Пратчетта відносять до гумористичного, сатиричного фентезі. Але все набагато складніше, не можна зводити все лише до гумору, який в Пратчетта дійсно дуже помітний, блискучий. Багато хто його дійсно любить за гумор. Так, Пратчетт дотепний, але він справжній постмодерніст, складний, інтелектуально насичений і надзвичайно уважний до проблем сьогодення. Книги Пратчетта вчать критично мислити. Вони показують нам наш світ, але в цікавому ракурсі, незвичайному вимірі. Там проблеми нашого світу показані у такому «одивненому» (за виразом В. Шкловського) вигляді, тому набувають особливої гостроти і ми їх краще розуміємо. Ці книжки вчать нас ламати стереотипи, плекати власну думку, опиратися тиску будь-яких систем.
Важко коротко пояснити, чим вражає Толкін. Мені він подобається як філолог — філологу, як перфекціоніст — перфекціоністу. Коли я почала читати його тексти в оригіналі, мене вразила ретельність, з якою він працював, його повага до мови, потуга його філологічної уяви, нерозривно пов'язані з його відомою ідеєю — створити міфологію для Англії. Уявіть: протягом багатьох років людина творить свій власний уявний світ, але оцінити його велич як митця тут неможливо, не взявши до уваги його здобутків лінгвіста і літературознавця, адже джерела натхнення у Толкіна були, як відомо, філологічні.

Також вражає його майстерність описувати речі. Власне, він і творить свій світ за допомогою цих описів. Вони дуже масштабні, ритмічні, деталізовані. Я вірю в його слова, що література працює від свідомості до свідомості. Коли читаєш його, то дійсно бачиш те, що він хотів, щоб ти побачив, але бачиш по-своєму.

Хоча він розумів масштаби того, що створив, він був досить байдужій до слави. Це була людина, залюблена в науку, в свою справу. Писав він це точно не для комерційного успіху. Але так сталося, що комерційний успіх також прийшов до нього.
У мене досить складне ставлення до екранізацій «Володаря перснів» і «Гобіта». Не можу сказати, що я в захваті. Так, безперечно, автори дуже постаралися, але для мене то не Толкін. Син Толкіна, наскільки відомо з його інтерв'ю, також лишився незадоволеним. Розумієте, це книжка, яку треба читати. І кожен вигадує цей світ по-своєму. А коли тобі нав'язують певне бачення цього світу, причому, у відриві від інтелектуального наповнення, яке там відіграє провідну роль, то залишається тільки гарна картинка. І ще — шедевральна робота композитора, художника-постановника, художника по костюмах. Там працював Алан Лі, мій улюблений ілюстратор Толкіна. Як розвага і своєрідна лайт-версія — це прекрасно. Сам Толкін з певним упередженням ставився до театру, вважав, що всі намагання інсценувати ці речі — то буде підробка. Тому краще читати. Це світ уяви, призначений для кожного індивідуально. Скільки людей читає «Володаря перснів», стільки світів Середзем'я буде у кожній голові.

На Заході значно раніше почали вивчати фентезі. Серйозні дослідження там ведуться вже мінімум кілька десятиліть. І не дивно, адже одним із засновників цього метажанру був сам Джон Рональд Толкін, філолог, лінгвіст, медієвіст. Тобто людина, яка мала філологію справою свого життя. Про нього існує величезна література. Можна назвати кілька постатей, найперше це Том Шиппі, один з провідних толкінологів сучасності. Є інші серйозні дослідники фентезі, наприклад, Браян Аттебері, Фара Мендлесон.

Коли ви зайдете в соціальну мережу «Академія», яка об'єднує понад 60 мільйонів науковців по всьому світу, то по загальному запиту «література фентезі» знайдете понад 7 тисяч дослідників, яким це цікаво, за спеціальними запитами — ще більше. А дослідницькі центри, подібні до нашого, і профільні наукові конференції існують у Польщі, Великій Британії та в інших країнах світу.

Якщо говорити про інтерес українських дослідників до авторів фентезі, то лідерів в нас троє. На першому місті, безумовно, Толкін, потім — Урсула Ле Ґуїн, потім — Террі Пратчетт, яким дедалі активніше займаються. Євгенія Канчура, разом з якою ми реалізуємо проект Центру з дослідження фентезі, першою в Україні у 2012 році захистила кандидатську дисертацію з творчості Пратчетта. Зараз аспірантка нашого інституту пише роботу про творчість сучасного письменника Чайни Мьєвіля. Звичайно, в нас досліджують популярного Джорджа Мартіна. Олена Марутовська з КНЛУ пише дисертацію про один з аспектів його творчості. Зі свіжих прикладів — Юлія Вишницька з університету імені Бориса Гринченка відкрила авторський курс по Мартіну.

Не можна казати, що фентезі — то світ письменників-чоловіків. Крім Урсули Ле Ґуїн, згадаємо британську авторку Діану Вінн Джонс, яка, до речі, була студенткою Толкіна та Льюіса, та малознану у нас, але теж талановиту американку Джудіт Тарр, яка має ступінь з середньовічної історії. Тому її середньовічне фентезі особливо цікаве. Є ще американка Джейн Йолен, інші авторки. Можливо, не всі жіночі імена у фентезі настільки ж гучні та відомі, як імена батьків-засновників, але вони точно є.
Розвивається та активізується український переклад. Нещодавно видавництво «Старого Лева» представляло свою серію творів Террі Пратчетта. Дуже тішить, що це був, мабуть, перший випадок, коли перекладачі і видавці дослухались до фахівців, до нашої поради виправити один з ключових термінів у цьому світі. Тобто перестали використовувати назву «Плаский світ», що є калькою з російської, а написали «Дискосвіт», як в оригіналі. Видавництво проводить серйозну роботу, вони не тільки професіонали, а ще й більшою чи меншою мірою пратчеттомани. Це також додає шарму цьому проекту.

В нас є і інші гарні приклади: багато робить видавництво «Астролябія». Я не з усіма версіями Толкіна в них погоджуюся, але це теж велика робота, яка вимагає серйозного філологічного аналізу.

Зараз у шкільній програмі є твори Толкіна, Геймана. Думаю, що в принципі це — добре, фентезі розвиває критичне мислення, самостійність думки, вчить дітей емпатії, орієнтує у складних життєвих ситуаціях, виступає як своєрідний «тренажер для мозку» (це не моя фраза, а вислів кембриджської дослідниці Марії Ніколаєвої, яка писала про користь фентезі як підліткового та дитячого читання).

У випадку з нашою школою багато чого залежить від спроможності вчителя. Він має бути на рівні вимог цієї літератури. Якщо вчителю нецікаво або він вважає це просто літературою для відпочинку, діла не буде. Я не взялася б радити якийсь загальний набір книжок, з якого слід починати знайомство з метажанром, бо в кожного свій смак. Знаю випадки, коли діти відбувалися як самостійні читачі, коли їм до рук потрапляла знаменита сага про Гаррі Поттера Джоан Роулінг (от, до речі, про видатні жіночі імена у фентезі!). Бачила таке на прикладі мінімум п'яти родин.
Є призабуті твори ще з радянського періоду, ніякі тоді ніколи не класифікувалися як фентезі, але, як на мене, це дуже якісна література, її варто відновити у пам'яті. Наприклад, твори Олександра Шарова — стовідсоткове якісне фентезі, навіть у певному сенсі дитячий саспенс, написаний у радянські часи, але це абсолютно не радянська література. Більше — це література, яка наполегливо вчила опиратися системі, лишатися людиною в нелюдських умовах, не давати собою маніпулювати. Може, хтось з дорослих пригадає — мова про «Руду дівчинку з зеленим бантом», «Людину-горошину та простака».

Українські дослідження фентезі розвиваються досить динамічно. Два рази на рік ми проводимо семінари в форматі робочої групи. Це такі досить камерні, одноденні наукові конференції, але це відкриті заходи, доступні для всіх охочих. Інформацію про них ми оприлюднюємо на сайті інституту, розповсюджуємо в соціальних мережах. Відбулося вже п'ять тематичних семінарів. На перших ми обговорювали проблеми термінології наших досліджень, інтермедіальні зв'язки літератури фентезі, її походження і взаємодію з поезією. Матеріали наших зустрічей ми публікуємо на сайті Інституту літератури, вийшли вже два електронні збірники.

Минулого року ми відкрили лінію семінарів, присвячених національним варіантам фентезі і почали з українського. Нас цікавить, що робить українське фентезі українським, яке в нього коріння, як воно пов'язане із загальним масивом української літератури, що в давній та класичній нашій літературі можна розглядати як, скажімо, «передпокій» фентезі. Тому у листопаді 2017-го ми запросили фахівців поговорити про це. Виступав наш провідний медієвіст, Юрій Пелешенко, який говорив про фантастичні елементи в літературі українського середньовіччя, у літописах, в житіях святих. Петро Білоус, дослідник паломницької прози, видав блискучу доповідь про паломницьку прозу як квест. Олеся Стужук поділилася дуже цікавими міркуваннями про фантастику у творах Тараса Шевченка. Світлана Кирилюк з Чернівців говорила про містичні мотиви в творах Ольги Кобилянської. Галина Левченко з Житомира доповідала про оніричні елементи у поемах Івана Франка. Це прекрасно лягає на наш матеріал. Отримуючи цю інформацію, розумієш, чому українське фентезі стає саме таким, яким воно є, що було будівельним матеріалом для теперішніх авторів. Для мене стало відкриттям, що таку кількість творів класичної літератури можна певним чином пов'язати з парадигмою українського фентезі.

Сучасних вітчизняних авторів цього жанру багато. Є Галина Пагутяк, хоч не цілий масив її творчості можна вписувати в жанр фентезі, а ще Дара Корній, Марина Муляр, інші автори. Тепер ми готуємо семінар з сучасного українського фентезі.

Фентезі читала
Світлана Максимець
Made on
Tilda