Центральний державний архів-музей літератури та мистецтва України спільно з Вишгородським історико-культурним заповідником презентували виставку оригінальних поштових листівок кінця 19 — першої третини 20 століття «Київські мотиви. Адреси і адресати». Експозиція містить близько 200 поштових листівок 1899-1932 років.

Ідея виставкового проекту належить Владі Литовченко та директору Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України Олені Чижовій. Музей-архів надав 120 екземплярів листівок для виставки.

— Для мене ця виставка особлива, вона розповідає про Київ, вулицями якого ходив Іван Їжакевич, Кирило Стеценко та інші відомі особистості. На представлених сьогодні листівках ви побачите унікальні архітектурні об'єкти, які нині, на жаль, не збереглися. Їхні зображення дійшли до нас завдяки подвижникам, що збирають унікальні матеріали, які з огляду на свою історичну й мистецьку цінність стають документами, — зазначила Олена Чижова.

На виставці представлені листівки з приватної колекції мецената Дмитра Прікла, колекції Влади Литовченко, а також листівки від наукового співробітника Вишгородського історико-культурного заповідника Василя Михальчука. Василь пообіцяв після виставкового проекту передати свою частину в дар Вишгородському заповіднику.

Серед відомих адресатів — український літературознавець Олександр Назаревський, науковець, художник-авангардист Костянтин Піскорський, фінансист, управляючий канцелярією Київського Товариства взаємного кредиту Олександр Цитович та інші.

Взагалі в українському музейному фонді та архівах зберігається багато листівок. Але зазвичай вони використовуються як допоміжний матеріал, не є основним джерелом. Багато листівок знаходяться і у приватних колекціях. На жаль, в Україні поки не виявляли інтересу до вивчення феномену поштової листівки. Тому приємно, що наш проект викликав таку зацікавленність. Ми також презентували альбом-гід, проілюстрований старовинними листівками видів Києва та Київської губернії — «Київ столітньої давнини» від видавництва «Мистецтво». Розробили каталог виставки, який дасть можливість і після її закінчення оглядати експонати.

Ми ставили собі за мету показати Київщину, її історію, буденне життя жителів. Найбільш популярною серед листівок того часу була вітальна. У Російській імперії було дуже багато святкових та вихідних днів. Серед вітальних листівок найбільш поширеними були великодні та з днем Ангела. Кожен п'ятий лист з Києва та Київщини того часу був саме таким. Привітання близьких, друзів, знайомих зі святами було загальноприйнятим засобом комунікації, правилом етики.

Взагалі цей період — золота доба листівки. Бум почався, коли листівки стали з чорно-білих та сірих яскравими та кольоровими. Були навіть такі люди, які кожного дня намагалися відправити по листівці. Вже працювали телеграф, телефон, але листівки були доступними абсолютно для кожного, їх відправляли всі — від найбідніших до найбагатших верств населення. Ціна листівки складала 2-3 копійки. В Україні, та й загалом в світі, це був найзручніший засіб віддаленого спілкування. Листівки ніхто не викидав, їх відкладали, зберігали на пам'ять.

Видові картки є найбільш цінними для науковців, проте вони не друкувалися у такій кількості. Такі листівки купували та відправляли частіше під час подорожей або коли хотіли показати якісь конкретні місця. Зібрані листівки абсолютно унікальні, навіть якщо вам вдасться знайти однакові за друком, вони міститимуть різний текст на звороті, різні марки та поштові штемпелі.

Коли люди хотіли особливим чином привітати близьких, то могли замовити друк листівки приватного характеру на фотопапері. Були листівки на металевих пластинах, прикрашені золотим тисненням, на дорогому цінному папері. Можна було замовити виконання найнезвичніших побажань. Наприклад, у нас є листівка із зображенням гриви білого коня. Звично, держава такого не друкувала, ці замовлення виконували приватні друкарні або відомі художники.

Часто питають, звідки у нас взялася листівка-привітання до Геловіну 1911 року. Треба сказати, що Київ того часу був дуже відкритим, цивілізованим та європейським містом, хоча про євроінтеграцію тоді мови не йшло. Ця листівка виглядає так, ніби вона надрукована вчора. Виготовлена вона не в Америці, а в Німеччині. Ця листівка — з приватної переписки фінансиста Олександр Цитовича. Його донька знаходилася в Америці, писала йому листи з Нью-Йорка та Чикаго. Вона сама здивувалася традиціям Геловіну, тому вибрала таку тематичну листівку і відправила батькові, щоб розповісти про свято, про яке в нас ніхто не знав. Цитович помістив листівку в особистий архів, на обороті є помітка, зроблена олівцем, — «1911 рік, 30 жовтня». Це приклад того, як звичайна листівка допомагає людям знайомитися з іншими культурами та ділитися своїми відкриттями.

Відомі українці багато листувалися, в тому числі і за допомогою листівок. Ми плануємо зробити проект на цю тему на базі університету ім. Шевченка, там будуть представлені листівки науковців, літераторів, відомих чиновників. Є, наприклад, цікава переписка Михайла Грушевського з його молодшим братом Сергієм. Сергій, як і Михайло, народився не в Україні, він не знав української мови, тож Грушевський відправляв йому листівки українською та пояснював, яке слово що означає. Є переписка архітектора Владислава Городецького, з якої він постає перед нами цікавою людиною, романтичним диваком.

Звичайно, багато на листівці не напишеш. Вважається, що в середньому вміщується близько 20 слів. Це якісь короткі повідомлення типу «Пішла в театр, але було не дуже», «Розлучилась з чоловіком» та інше. Але завжди знаходилися люди, які примудрялися вміщувати на зворотному боці листівок величезні тексти, особливим унікумам вдавалося втиснути до 400 слів.

В нас є ідея підготувати путівник по Києву на основі листівок знаменитих людей, розповісти, коли та чому вони писали ці листівки. Дуже засмучує бачити в музеях десь у куточках на стендах листівки, які є там просто «супроводжуючим матеріалом».

За кордоном культура листування досі жива. Люди переписуються, обмінюються листівками. Тому ми пишаємося, що нам вдалося оживити цю тему і в нас.

Поштівка була і аналогом сучасного смс, і загрозою для родини, де вона зберігалася. А тепер нам потрібно зробити її елементом нашої спадщини та самоідентифікації, вважає колекціонер та меценат Дмитро Піркл.

Ціни були різні. Колекційні поштівки коштували дорого — позолочені, тиснені, незвичайні. Але були й доступні для кожного громадянина, всі вони мали свій шарм і були високоякісними. До вибуху війни у 1914 році ми встигли інтегруватися у великий світ. Люди, подорожуючи, відправляли поштівки з України в інші країни. А звідти — до нас. Деякі екземпляри для своєї колекції я знаходив у Франції, Німеччині, Сполучених Штатах.

У радянські часи люди вимушено знищували поштівки, бо на марках були портрети царя, двоголові орли. Тексти містили багато особистих подробиць, які треба було приховувати. Від страху люди нищили свій спадок, спогади своєї родини.

Зараз суспільство самоідентифікується і виходить на новий виток розвитку. Треба зібрати нашу спадщину, осмислити її з точки зору українського сьогодення та ретранслювати світу. Показати, що ми не вчора народжені, нам не 25 років, а тисячу з гаком.