Жити в Вишгороді:
море, глина і еко-активісти
Як містечко біля Києва хочуть зробити найекологічнішим в країні? Де люблять відпочивати мами з дітьми та байкери? В які часи Вишгород був крутіший за Київ? Вікенд побував ще в одному передмісті столиці та поспілкувався з місцевими жителями.
Про улюблені місця та дозвілля, проблеми і переваги Вишгорода розповіла дитяча письменниця Катерина Єгорушкіна:

— Я живу у Вишгороді 9 років, сама з Броварів, декілька років мешкала в Києві. Мені подобаються невеличкі міста біля мегаполісів, вони затишні, тут менше шуму й метушні. Коли ми переїхали, було враження, що я потрапила в особистий рай — є море з чайками, пагорби, скверики, небагато будиночків. Згодом місто почало розростатися, новобудови стали заселяти молоді сім'ї. Для мене Вишгород — це місто дітей і абрикосів. Проходиш вулицями влітку — дуже пахне абрикосами, вони падають просто під ноги. Пам'ятаю, одного літа я їх навіть збирала і варила джем.

Одне з найулюбленіших місць Каті — набережна, там вона відпочиває і надихається на нові казки. А ще там проходять місцеві фестивалі і концерти, вечорами збираються байкери.

— У Вишгороді немає жодного парку, лише сквери, але можна гуляти на набережній, це пішохідна зона. На вихідних досить людно — молодь на роликах катається, сім'ї гуляють з візочками. Минулого року було багато кафешок, але міська влада вирішила деякі закрити, щоб набережна стала зоною відпочинку, а не шашликів і гучної музики. Залишили тільки кілька кафе. І це чудово! Значно зменшилося шумове забруднення, а в будні – це практично зона природної тиші. На набережній часто знімають різні шоу типу «Танцюють всі». Із Києва до Вишгорода ходить прогулянковий кораблик, плавають яхти.

Є два озера уздовж набережної, місцеві їх називають «Бегемотики». Там пляж, живуть качки. Підходиш до води, а вони вже чекають, що ти їх пригостиш. Годувати качок — популярна сімейна розвага в Вишгороді. Ще є пляж на Дніпрі —«Тюлень». Звідти не видно іншого берега водосховища, тож складається враження, ніби ти й справді на морі. Зимою при сильному морозі частина Дніпра замерзає і можна дійти пішки до маяка.
Центром міста вважається площа біля будівлі районної ради та мерії. Там багато кав'ярень, дитячий майданчик, збирається молодь, катаються на самокатах чи сігвеях.

Є в мене кілька улюблених кафе. Наприклад, «ЯКАВА» — там хороший вибір кави. Ще кафе «Лаванда» в мережі «ЕкоЛавка», я там час від часу працюю, коли набридає працювати вдома, чи призначаю ділові зустрічі. Також у нас є ресторан грузинської кухні, піцерії.
Катя розповіла про проблеми міста:

— Гадаю, значною проблемою найближчого майбутнього стане дорога до Києва, адже місто розростається і заторів стає все більше. Дуже нагальна проблема — садочки та школи, їх занадто мало. У нас три загальноосвітні школи, класи переповнені, в деяких діти вчаться в три зміни. Є ще спеціальна школа «Надія» — для дітей з обмеженими можливостями, а також технічний ліцей КПІ. Садочків чотири.Чула, що в деяких групах близько 40 дітей на одного вихователя. Я би для своєї дитини хотіла більш індивідуального підходу. Є приватні садочки і школи. Ціна перших — 5-6 тисяч гривень за місяць, шкіл — 5-10 тисяч гривень. Багато хто возить дітей на навчання до Києва.

У дитячій поліклініці величезні черги, лікарі знервонані, не пам'ятають своїх пацієнтів. А відповідно – лікують лише симптоми поза контекстом попередніх захворювань. Також у нас обмежене коло фахівців і до багатьох на огляд треба їхати в Київ, але перед цим вистояти у Вишгороді величезну чергу і попросити направлення, часто бланків не вистачає. Складно, тому ми почали ходити в приватну клініку.

Але в місті робиться багато всього для дітей. Є сучасні дитячі майданчики, є й інклюзивний майданчик для дітей з особливими потребами. У державному садочку «Чебурашка» будують новий корпус і нові павільйони для прогулянок. Для школярів є клуби, де займаються робототехнікою. Є художні студії, де проводять майстер-класи, державні гуртки, театральні студії, які здебільшого гуртуються в клубі «Енергетик» або в «Дивосвіті». Є стадіони, спортивні майданчики, басейни, майданчик для тренувань скейтерів. Однак, немає кінотеатру.
Катерина розповіла, де вишгородці купують продукти та речі:

— У Вишгороді наразі нема повноцінного ринку. Старий ринок практично закрили, а на тому місці з'явились новобудови. Є кілька точок стихійних продажів по місту, раз на тиждень проходить ярмарок. Ціни вищі, ніж у Києві. Людям з ближніх сіл вигідніше приїхати в Київ і там продавати, тому що багато маршруток навіть не йдуть через Вишгород. Є супермаркети — «Білла», два «Екомаркети», «Варус», «АТБ» і цілодобові гастрономи. В БК «Енергетик» проходять святкові хендмейд-ярмарки.

Маршрутки йдуть до Героїв Дніпра, Петрівки та Площі Тараса Шевченка, а перший маршрут катається лише по місту. Я в Київ їжджу кілька разів на тиждень, а чоловік майже щодня, як і більшість містян. У місті є підприємства, промзона, робота в сфері обслуговування, все швидко розростається.
Особлива неприємність Вишгорода особисто для мене — це дроти і високовольтні вишки, часто вони проходять біля житлових будинків; це через близькість ГЕС. Інколи люди жартують, що можна на цих дротах сушити білизну прямо з вікна.
— В місті постійно з'являються якісь дрібнички: нові тротуари, майданчики, металопластикові вікна в під'їздах. Раніше, коли щось загороджували на ремонт, люди насторожувались. Говорили, що знову все вирубають і забудують, а тепер більше довіряють. Мер спілкується з жителями в Фейсбуці. Якщо виникає проблема, можна написати йому або в одну із груп Вишгорода. Наприклад, у групі з'являється пост, що в місті не вистачає пандусів. Мер під цим постом запитує, де їх встановити, і далі вже йде обговорення.
— У міста неймовірна історія — починаючи з того, що тут колисьжили князі, закінчуючи тим, що на дні Київського моря — багато сіл. Їх затопили, коли будували ГЕС. Треба попрацювати над брендом Вишгорода, аби люди більше про нього знали та пишались своїм містом. Багато жителів не усвідомлюють, що вони вишгородці. Буває, люди, які тут живуть, пишуть у соцмережах, що вони з Києва.

Творчі люди Вишгорода не дуже об'єднані, однак більшість – знайомі між собою. Влітку у нас на набережній був фестиваль фарб «Холі». Як з'ясувалось, організатор цього фестивалю мешкає у Вишгороді. Він запитав у Фейсбуці, чи потрібно проводити такий захід у нашому місті. Багато хто відгукнувся і його організували. Нещодавно був Family Fest. Фестивалі в місті є, треба лише привчити людей до думки, що необов'язково їхати за розвагами до Києва, а можна створити щось цікавеньке і тут.

Напевно, найбільша культурна проблема міста — тут немає жодної книгарні. Незважаючи на те, що більшість своїх книжок я написала у Вишгороді, тут їх знають менше, ніж у Києві, адже немає точок продажу. Є дитяча і доросла бібліотеки. Я запропонувала їм співпрацю в межах якихось заходів. Проте поки що ніхто не звертався. Натомість з київських бібліотек постійно пишуть і телефонують з такими пропозиціями. Напевно, багато залежить від активності окремих людей, а також створення творчої спільноти Вишгорода.

А ще було б чудово, якби тут відкрилась книгарня-кав'ярня, в якій можна було і заходи проводити, і презентації, і майстер-класи. Перша офіційна презентація моїх книжок у Вишгороді відбулася на початку цього року в конференц-залі Собору Вишгородської Богородиці (УГКЦ). Це була десята моя книжка - екоказка «Арчі», присвячена темі сортування сміття. Завдяки цій історії я познайомилася з вишгородськими еко-активістами. Знайшлися кошти на закупівлю екоказки для шкіл та бібліотек Вишгородщини. Ми провели програму казкового сортування по садочках і школах міста. І так все співпало, що поки казка друкувалася, у нашому місті з'явилася офіційна програма із сортування.

Вишгород — дуже прогресивний в плані сортування сміття, у нас майже біля кожного будинку, навіть у приватному секторі, стоять жовті та зелені баки. Цеекспериментальний проект, який має поширюватись усією Україною. Поки його втілили на базі Вишгорода. Спочатку поставили лише жовті баки. Туди кидали всю упаковку: пластик, папір, метал і скло. Коли люди трішки звикли, то поставили ще салатові баки, вони для скла, а жовті лишилися для пластику, металу, паперу. Спочатку у людей була певна недовіра до цього нововведення, думали, що все вивезуть на один смітник, а хтось просто не хотів змінювати свої звички. Навіть чула, як бабусі на лавочках обговорювали цю тему. Та активісти зробили відео з висоти пташиного польоту: як відходи з цих баків реально потрапляють на сміттєсортувальну станцію. Довіра потихеньку зросла, і зараз багато людей стараються сортувати, принаймні пластикові пляшки кидати окремо. Та попри всі старання, у Вишгороді до сих пір є стихійні сміттєзвалища.
— На березі Дніпра було підприємство, де спалювали шини, стояли сморід і чорний дим, а залишки цього потрапляли в річку. Наші еко-активісти з «Чисто. Вишгород» разом з групою мешканців подбали про те, щоб його закрити, — згадує Катерина.

Активісти поставили за мету за п'ять років зробити Вишгород найекологічнішим містом України. Часто зустріти їх можна в кав'ярні «Лаванда» в «Еколавці». Ми познайомилися зі співзазновницями організації Валерією та Галиною.
— Організація «Чисто. Вишгород» існує десять місяців. Спочатку я придумала цю назву тільки для того, щоб кілька разів зібрати жителів на прибирання лісу. Тоді прийшло шестеро людей, з них четверо стали співзасновниками «Чисто. Вишгород», — розказує голова організації Валерія.

— Ідея нашої організації — це екологічне виховання населення через соціальні проекти. Минулого року ми проводили для учнів лекції по сортуванню в рамках проекту "Школа сортує сміття".

Валерія
В цьому році хочемо зробити еко-патрулі в школах та продовжити освітню програму з учнями 5-11 класів. Кличемо людей на суботники, на один із перших прийшло 55 чоловік, зібрали в лісі 145 великих мішків сміття. Ще є проект «Стоп кульок. Всім торба». Ми не просто говоримо людям «Не користуйтеся пакетами», а пропонуємо альтернативу — еко-торби. Виготовляли їх самі, три місяці тестували на собі, перевіряли, чи зручні. З деяких торб 20% ми закладаємо на корм тваринам в притулку в селі Федорівка Вишгородського району — це найбільший притулок в Україні, ми працюємо там волонтерами, — згадує Валерія.
— Зробили різні торбинки. Наприклад, є маленькі замість одноразових пакетів для фруктів, овочів і круп. Купити їх можна в «Еколавці», — розказує Галина, еко-активістка і господарка трьох «Еколавок» у Вишгороді.
— Жартуємо, що «Еколавка» — штаб-квартира «Чисто. Вишгород», постійно тут збираємось на наради, — ділиться Галина.

В «Еколавку» можна принести батарейки та кришки від напоїв, заклад відправляє на переробку в «Зелений птах» паперові стаканчики. Відвідувачам з власною еко-торбою надають знижку 2%. Також в Вишгороді п'ять закладів, включаючи «Еколавку», долучились до всеукраїнської акції «Eco friendly cafe»: дають знижку відвідувачам, які приходять зі своїм горнятком. Так тут мотивують жителів міста бути еко-свідомими.

Галина
фото: фейсбук Галини
— Я бачу, що люди переходять на «світлу сторону», ходять з еко-торбами та сортують сміття. Місто змінюється, стає чистішим. Ми схиляємо до цього людей з району, та в селах дуже важко переконати людей сортувати, — розповідає Валерія. — Ще хочу створити молодіжний екологічний центр та громадский освітній простір. Поки що в міській раді не дають приміщення. Є варіант податися з цим проектом на грант, виграти його і зробити без допомоги влади. Якщо хочеш щось змінити, роби це, — говорить Валерія.
Катя розказала, що хотіла б змінити в місті:

— Хотілося би побільше креативу. Ще лишились деякі радянські назви вулиць, треба їх перейменувати, на старих будівлях Вишгорода можна намалювати мурали з історичними чи сучасними мотивами.

Ми з чоловіком полюбили це місто. Тут у нас народилася донька, з'явилося багато друзів і добрих знайомих, декого сюди переманили жити і зараз вже нікуди переїжджати не хочемо. У мене є ідея написати книгу «Казки Вишгорода», це було би класно для бренду міста. Тут багато цікавих людей і місць, про які варто написати.
Чого не вистачає в Вишгороді
дитячих садків і шкіл з достатньою кількістю місць;
лавиць на набережній;
арт-об'єктів та муралів;
автобусів до Києва і селищ району;
книгарні.
Декілька останніх років у Вишгород приїжджають переселенці ці сходу країни. Щоб дізнатися, як місто приймає нових мешканців, ми зустрілись з Наталією Вітер — гончаркою та активісткою «Чисто. Вишгород», яка переїхала з родиною два роки тому:
— Коли наш будинок у Донецьку розбомбили, ми з чоловіком купили хатку в селі у Полтавський області, працювали віддалено. Прожили так півтора року, та подумки я весь час хотіла перебратися в якесь місто, не Київ, але близько до нього. Знайомий чоловіка переїхав в Вишгород і розповідав, яке це гарне місто. Ми загорілись, знайшли в Вишгороді житло у новому ЖК, тут і осіли. Я дізналась, що в місті є музей гончарства, а я займалась гончарством, коли жила в Донецьку. Два місяці тому я познайомилась з дівчатами з «Чисто. Вишгород» — побачила у Фейсбуці оголошення про пошук однодумців. У мене виникла ідея зменшити використовування поліетилену в місті. Ми з дівчатами подумали, що найпростіше нанести написи «Стоп кульок. Усім торба» на асфальті. Мер погодився і підтримав нашу акцію. Ми зняли відео, де показали, як можна обходитися в супермаркеті без поліетиленових пакетиків. Наприклад м'ясо, рибу, щось рідке можна класти в пластиковий багаторазовий контейнер. У вишгородських супермаркетах без проблем так зважують.

Мені подобається Вишгород, тому що тут все близько, він компактний. На вулиці, де я живу знаходиться школа, лікарня, поліція, церква, басейн, суд, казначейство.
Місцеві жартують, що все місто можна обійти за 20-30 хвилин пішки.
За лікарнею чотири корпуси житлового комплексу. Його називають Донбас Таун через те, що там живуть в основному переселенці. Це дуже бюджетний варіант квартир, вони продаються одразу з ремонтом. Планують заселяти ще чотири корпуси. В основному приїжджають сім'ї з дітьми, а садків і шкіл не вистачає. Батьки з цього ЖК організувались і возять дітей в школу в Нові Петрівці, а звідти їх також організовано возять на гуртки та в басейн.

Моя дитина вчиться в Вишгороді у звичайні школі в другу зміну, а трирічного сина в садок вже не реєструють. Дітей треба записувати в чергу в садочок відразу після народження. Та влада намагається компенсувати нестачу садків. У нас є Галявина Казок — це простір для родин. Батьки можуть там посидіти і попрацювати, поки діти граються. Там є фонтан, вихідними проходять безкоштовні майстер-класи та виступає місцева театральна студія. Облаштовано багато майданчиків, нещодавно навіть інклюзивний з'явився. Там діти можуть вивчити шрифт Брайля та мову жестів, є гойдалки для дітей на інвалідному візочку. Греко-католицька церква проводить багато активностей для дітей та дорослих. Священик дуже позитивний, запрошує молодь. Біля церкви на галявині проводять концерти та вечори живої музики.
Ставлення до Вишгорода у самих вишгородців таке, що в Києві все краще, ніж тут. Багато класних ініціатив сипались через те, що люди не сприймали. Хоча більшість працює і навчається в Києві, і може застосувати кращі практики тут. За розвагами молодь частіш їде до столиці. Раніше був кінотеатр «Дивосвіт», але зараз він вже не працює, новий не відкривають, тому що за 20 хвилин можна доїхати до «Блокбастера». Біля БК «Енергетик» по п'ятницям проводять безкоштовні дискотеки, переважно туди ходять бабусі.

— Маршруток на Київ недостатньо. Є нелегальні перевізники, влада з ними бореться, але альтернативи немає, тому люди проти їх заборони. Тут часто виручають одне одного — ті, хто їдуть до Києва машиною, зупиняються і пропонують підвезти за 10-15 гривень. Це зручно, бо автобуси переповнені.

Близько 12-ї ночі відправляється остання маршрутка. Раніше таксі до Героїв Дніпра коштувало 100 гривень, їхати 20 хвилин. Зараз вже до Нових Петрівців 100 гривень, а вони зовсім близько.
— Я винаймаю приміщення, яке облаштувала під майстерню, там проводжу майстер-класи по гончарству для дітей і дорослих. Своєї печі в мене немає, випалювати вироби їжджу до Києва.

В Вишгороді дуже багато майстрів. На свята з'являється алея майстрів, на якій виставляють роботи — хтось мило варить, хтось випічку робить, хтось декупажить. Єдиний арт-об'єкт міста — це «Чайка» на набережній.
Щоб більше дізнатися про Вишгород та місцевих майстрів, ми з Наталею завітали до Музею давньоруського гончарства, де працює Олександр. Він проводить майстер-класи з гончарства та екскурсії, а ще розшукує на території Вишгородщині характерні для Північного Полісся старовинні ужиткові речі та доповнює ними експозицію музею:
— Музей давньоруського гончарства на даний момент єдиний інтерактивний у Вишгороді (ще готується до відкриття експозиція історичного музею — обидва в системі Вишгородського історико-культурного заповідника). Сюди можна не тільки прийти подивитись на експозицію, тут можна взяти участь в традиційних народних гуляннях, попрацювати на гончарному кругу, поліпити, помалювати, навіть поспівати і потанцювати.

Олександр
Історія музею почалася в 2004 році, коли на подвір'ї приватної садиби мешканці знайшли дивну конструкцію із глини. Археологи визначили, що це гончарний горн ­– архаїчна піч для випалювання кераміки і датували цей об'єкт 11-м століттям. Раніше територія від вулиці Шолуденка і до Вишгори називалася Гончарівка, тут знаходилося близько 300-400 таких горнів, але цей єдиний у Східній Європі, що зберігся в такому гарному стані. Більшість було знищено в різні часи особливо в 90-х роках, коли місто хаотично забудовувалось.

Вишгород 10-11-го століття мав особливий княжий статус. Якщо звертатися до доступних архівних джерел, то стане зрозуміло, що з часом історична значимість Вишгорода як княжого міста була переміщена на користь сучасної столиці. В Києві ж гончарство було мало розвинене, тому що шари придатної для гончарства глини знаходились на глибині, а у Вишгороді вони виходять на поверхню, плюс гарна логістика — повноводна і судноплавна річка Почайна (історики того часу називали Вишгород з «серединою торгового шляху «із варяг в греки»).
— З давніх часів на Вишгородщині досліджено близько 12 сортів глини. Минулої осені я започаткував у Музеї програму «Вишгородська гончарна традиція» — це стартовий курс для новачків — п'ять занять. По суботах ми з групою йшли на розвідку глини по правому березі водосховища вверх по течії — це екскурсія і визначення місць, де глина виходить на поверхню; дорогою назад ми копали-заготовлювали зразки глини, а в Музеї замочували. Наступної суботи сортували глину, збивали будівельним міксером, просіювали, відстоювали. Потім ліпили з неї, працювали на кругу. Група була 6-7 чоловік від 4 до 80 років із недільної школи греко-католицької церкви. Гончарні майстер-класи особливо корисні для людей похилого віку, адже робота з глиною відновлює моторику, — розказує гончар.

Олександр показує свою майстерню на території музею – це найменша музей-майстерня в Україні, де на полицях зразки глин з різних районів Києва і Вишгородщині та чимало старих речей, знайдених неподалік. Найцікавіша знахідка — раритетний револьвер 1917 року. На стіні майстерні — оригінальні фотографії давнього Вишгорода та мешканців містечка, світлинам більше ніж 100 років.
— Пік археології був на Вишгородщині в 30-х роках 20-го ст., тут велися грандіозні розкопки, але всі важливі цінні знахідки по негласному наказу відправлялися до музеїв Москви та Ленінграду, — розказує Олександр.

Художниця і гончар Ірина розписує стіну і піч в світлиці музею; співробітники створили відкритий павільйон для експозиції старовинних плоскодонних човнів і довбанок київського Полісся, в музеї шість таких річкових суден. Також є експозиція бортей-вуликів, найстарішому 230 років. На подвір'ї працює співробітниця відділу археології Вишгородського заповідника Маргарита — вона упорядковує фрагменти людських останків, що знайдені у попередніх експедиціях, серед рідкісних знахідок – останки чоловіка-кочівника, що датуються 10-11ст н.е.

— За цей рік Музей давньоруського гончарства поповнився великою кількість різних експонатів, що є характерними для традицій створення ужиткових предметів Північного Полісся, це є нагодою для розширення Музею та можливого ребрендингу і зміни назви на «Музей давньоруського гончарства і ремесел», адже вже є експозиції човнів-довбанок, бортей-вуликів, в планах окрема експозиція «Цегла і метал-ковальство». Окрема надія на активізацію експедицій відділу археології, — ділиться планами Олександр.
— В Вишгороді багато протестів стосовно забудов, зараз досі йдуть суди проти другої черги ЖК «Ярославичі». Пагорби забудовуються, але по факту їх не можна чіпати. Музейники регулярно говорять про це в пресі, — говорить Наталя.

Дівчина вважає, що потрібно зробити Вишгород привабливим для туристів:

— Треба розкручувати туризм в Вишгороді, тут гарна історична спадщина, але туристичного потоку, окрім як на Межигір'я, немає. Хоча тут є чим зайнятися навіть взимку — є підйомник і можна покататись на лижах. Вже озвучувалась ідея, щоб включити Вишгород в туристичний кластер.

Я сама ще пізнаю історію Вишгорода. Тут знайшов свій пристанок Ярослав Мудрий, гостювала Ольга, час був дуже сильний гончарний центр. Мені хочеться розробити якісь символи, які б ґрунтувалися на історії міста. Питала жителів, що вони вважають символом Вишгорода. Здебільшого писали, що чайку. Є ідея зробити лінію сувенірів по Вишгороду. За два роки я переконалась, що звідси нікуди не хочу їхати.
Факти про Вишгород
ціна маршрутки до Києва 13-15 грн;
найстаріша будівля Вишгорода — будинок Клюкви;
у місті немає Макдональдса, проте є три «Еколавки»;
жителі Вишгорода називають себе вишгородцями.
В Вишгороді гуляли:
Марина Шилович
Текст
Ольга Сошенко
Фото
Made on
Tilda