Добровольці-вогнеборці:
гаси по-українськи
гаси по-українськи
Як працює пожежна служба у різних країнах та чому нам варто у них повчитися? Чим можуть займатися добровільні пожежники та як вони можуть допомогти суспільству та державним пожежним командам? Чим відрізняються пожежі у містах та селах та скільки котиків пожежні знімають за рік? Про все це Вікенду розповів Василь Кундрик, координатор проекту «Вогнеборці-добровольці».
— У січні 2017 року ДСНС затвердила стратегію розвитку, де одним з пріоритетів є розвиток добровільного пожежного руху. Для чого це робиться? По-перше, для підвищення культури безпеки: якщо є добровольці-пожежники у сім'ях, то відповідно підвищується обізнаність сім'ї. По-друге, згуртовується громада, що стимулює розвиток інших громадських ініціатив. По-третє, оптимізуються витрати на забезпечення безпеки при одночасному покращенні реагування. Існує багато упереджень та міфів стосовно ініціативи «Вогнеборці-добровольці». Наприклад, що добровільна пожежна охорона була у нас передбачена законодавством давно, і тут зовсім немає нічого нового. Однак добровільні дружини в Україні часто існують виключно на папері, і досі відсутня нормальна система підготовки добровільних пожежних.
Крім цього, дехто плутає і стверджує, що залучення добровольців означає скорочення державних чи місцевих пожежних команд. Але їх і так не вистачає. Зараз ми говоримо про те, щоб розвинути гібридну модель, ідея якої була запозичена з Австрії та Німеччини, де до місцевих пожежних команд долучаються добровольці.
Однак ми не зможемо запровадити таку модель без допомоги місцевого самоврядування: хтось має забезпечити добровольців формою, приміщенням, машинами тощо. До того ж нас в принципі не дуже розвинена культура волонтерства. Рух, що почався у 2014 році, більше стосується допомоги армії, а у повсякденному житті, у побуті, не так сильно розвинений. Через це зараз використовується гібридна модель, яка власне і є новаторством.
Однак ми не зможемо запровадити таку модель без допомоги місцевого самоврядування: хтось має забезпечити добровольців формою, приміщенням, машинами тощо. До того ж нас в принципі не дуже розвинена культура волонтерства. Рух, що почався у 2014 році, більше стосується допомоги армії, а у повсякденному житті, у побуті, не так сильно розвинений. Через це зараз використовується гібридна модель, яка власне і є новаторством.
Щоб ця схема нормально функціонувала, потрібно внести певні зміни у законодавство. Зараз зафіксовано, що добровільна пожежна охорона створюється місцевим самоврядуванням. Передбачено, що його підготовка має бути такою, як і у працівника місцевої пожежної команди. Однак не чітко визначено статус добровільного пожежного, не передбачено ніяких гарантій для добровільних пожежних — лише добровільне страхування.
Але це не працює, бо немає зрозумілої та стабільної моделі. Людина повинна заходити у пожежну команду і знати, чим вона буде займатися. Є різні напрямки розвитку — необов'язково гасити пожежі, можна зайнятися просвітницькою і превентивною роботою тощо. Треба розробити навчальні програми для кожного напрямку. Для чого людині, яка не буде задіяна у гасінні пожежі, вчити увесь курс в навчальному центрі ДСНС і тарабанити кожного дня з 9-ї до 5-ї на парах? Людина, яка нічого за це не отримує, не витратить місяць свого життя, аби стати добровільним пожежним. Програма підготовки має бути зручною, проводитись в оптимальний час. Крім цього, вона має бути певною у тому, що її роботодавець не вижене з роботи за виїзд на виклик прямо з робочого місця.
Дехто плутає місцеву пожежну команду і добровільну — і може назвати команду, яка по факту отримує гроші, добровільною пожежною командою. Це вносить хаос у розуміння добровільного пожежного руху.
Найгірше, що на практиці замість добровільних команд можна зустріти списки з «мертвими душами» — хтось десь когось записав у списки добровільних пожежних, а та людина може і не знати, або її навіть вже й не має в живих.
Але це не працює, бо немає зрозумілої та стабільної моделі. Людина повинна заходити у пожежну команду і знати, чим вона буде займатися. Є різні напрямки розвитку — необов'язково гасити пожежі, можна зайнятися просвітницькою і превентивною роботою тощо. Треба розробити навчальні програми для кожного напрямку. Для чого людині, яка не буде задіяна у гасінні пожежі, вчити увесь курс в навчальному центрі ДСНС і тарабанити кожного дня з 9-ї до 5-ї на парах? Людина, яка нічого за це не отримує, не витратить місяць свого життя, аби стати добровільним пожежним. Програма підготовки має бути зручною, проводитись в оптимальний час. Крім цього, вона має бути певною у тому, що її роботодавець не вижене з роботи за виїзд на виклик прямо з робочого місця.
Дехто плутає місцеву пожежну команду і добровільну — і може назвати команду, яка по факту отримує гроші, добровільною пожежною командою. Це вносить хаос у розуміння добровільного пожежного руху.
Найгірше, що на практиці замість добровільних команд можна зустріти списки з «мертвими душами» — хтось десь когось записав у списки добровільних пожежних, а та людина може і не знати, або її навіть вже й не має в живих.
Чому необхідно залучати добровольців?
зменшення часу реагування
збільшення кількості осіб у розрахунку на пожежах
зменшення кількості жертв і збитків
(як наслідок двох попередніх)
підвищення культури безпеки серед населення
Проблемою є мала обізнаність місцевого самоврядування про те, що вони можуть робити і навіть зобов'язані. Наприклад, можна було від них почути: якщо є ДСНС та державні пожежні частини — нащо нам робити своє?
На щастя, зараз проводиться децентралізація, місцеві громади все більше розуміють свою відповідальність, у них більші бюджети, але водночас і обов'язки. Вже багато громад і самі до цього доходять: якщо у мене є гроші, нащо чекати, доки хтось прийде згори, і стараються все це імплементувати у себе, самостійно створюють місцеві пожежні команди.
Тим не менш, поки що не до кінця передбачено, як розвивати добровольчий рух на місцях. Потрібна продумана система утримання добровольців — формування такого собі ком'юніті, куди людина може прийти навіть коли немає викликів, обмінюватись інформацією, проводити вільний час. Коли людина хоче стати добровольцем — у неї є запал. Треба розуміти, що з нею робити, щоб вона його не розгубила. І тут можна розвивати і напрямки, що впливають на безпеку громади в цілому: робота з дітьми у школах, проведення івентів, організація змагань тощо.
На щастя, зараз проводиться децентралізація, місцеві громади все більше розуміють свою відповідальність, у них більші бюджети, але водночас і обов'язки. Вже багато громад і самі до цього доходять: якщо у мене є гроші, нащо чекати, доки хтось прийде згори, і стараються все це імплементувати у себе, самостійно створюють місцеві пожежні команди.
Тим не менш, поки що не до кінця передбачено, як розвивати добровольчий рух на місцях. Потрібна продумана система утримання добровольців — формування такого собі ком'юніті, куди людина може прийти навіть коли немає викликів, обмінюватись інформацією, проводити вільний час. Коли людина хоче стати добровольцем — у неї є запал. Треба розуміти, що з нею робити, щоб вона його не розгубила. І тут можна розвивати і напрямки, що впливають на безпеку громади в цілому: робота з дітьми у школах, проведення івентів, організація змагань тощо.
Як це має виглядати? Є громада. Щоб її територію забезпечити належним реагуванням, повинно бути декілька пожежних команд. У кожної є певний радіус дії. Зараз державні частини настільки віддалені, що доїжджають за годину, коли вже нема чого рятувати. У змішаній системі на виклик виїжджає місцева пожежна команда, але диспетчер також викликає добровольців, які допомагають професійним пожежним. Якщо добровольці прибувають раніше професійних пожежних, то можуть працювати і без техніки: надавати домедичну допомогу, проводити розвідку пожежі, передавати додаткову інформацію диспетчеру.
Дуже рідко добровольці заходять до приміщення, тому що на державних пожежниках велика відповідальність за тих, хто є на місці пожежі. Керувати добровольцями на місці має професіонал. Вся діяльність оперується ще й через диспетчера, а керівник гасіння пожежі на місці постійно контактує з диспетчером і доповідає, що відбувається, тому що той має знати, чи потрібна підмога.
Пожежі у містах складніші, ніж у сільській місцевості. Щоб з ними справлятися, треба мати довший період підготовки. Також у місті інакший рівень життя, і щоб доброволець був корисний і міг повноцінно брати участь, потрібно витратити рік-півтора на підготовку. Тому ми й не починаємо з великих міст.
Дуже рідко добровольці заходять до приміщення, тому що на державних пожежниках велика відповідальність за тих, хто є на місці пожежі. Керувати добровольцями на місці має професіонал. Вся діяльність оперується ще й через диспетчера, а керівник гасіння пожежі на місці постійно контактує з диспетчером і доповідає, що відбувається, тому що той має знати, чи потрібна підмога.
Пожежі у містах складніші, ніж у сільській місцевості. Щоб з ними справлятися, треба мати довший період підготовки. Також у місті інакший рівень життя, і щоб доброволець був корисний і міг повноцінно брати участь, потрібно витратити рік-півтора на підготовку. Тому ми й не починаємо з великих міст.
З іншої сторони — є випадок у Борисполі. Там люди самі зібралися, вчилися реагувати на пожежі — спочатку дивилися ролики в Ютубі, потім відпрацьовували, почали допомагати на пожежах. Дечому їх навчило місцеве ДСНС — і вони вже на рівні допомагають професійним пожежним. При цьому місцеве самоврядування їм абсолютно не допомагало: вони купили машину і поставили там резервуар для 1 тонни води, закупили обладнання і форму. Минулого року вони мали 48 викликів — а в кожного з них є ще своя робота. Також надавали домедичну допомогу і навіть допомагали котам — 9 котів за рік зняли!
Але, на жаль, це одиничні випадки. Добровільні команди не завжди можуть себе повністю забезпечити, тому має бути прив'язка до місцевого самоврядування. Наприклад, бориспільська команда мусить паркувати свій пожежний автомобіль у дворі під березою, бо місцева влада не хоче надати навіть гараж.
Кількість пожежних у відсотках по відношенню до населення по різних країнах
Чорним позначена кількість населення (у тисячах), червоним — кількість людей, задіяних у пожежній охороні
Жодна розвинена країна не працює виключно на державних пожежних службах. Якщо подивитися досвід Польщі, Італії, Канади, США, Німеччини, скандинавських країн та Латинської Америки, всюди залучають добровольців. За статистикою клькість професійних пожежних у них значно менша, ніж кількість добровольців. В Україні, щоб досягти норми з кількості пожежних, ще треба 300 000 чоловік. Тримати їх всіх на державному утриманні нереально і не потрібно — цього можна досягти тільки за рахунок добровольців. У Німеччині залучено більше мільйона добровольців. У деяких країнах дуже жорсткі вимоги до добровільних пожежників. Вони проводять повноцінні рекрутинги, відбирають кращих — у них це почесна діяльність.
Крім цього, добровільні пожежні частини діють на рівні з професійними, а сфера навчання не настільки зарегульована. У нас проблема — якщо з кимсь щось трапиться на пожежі, почнуться пошуки крайнього, розбір, чи мала людина кваліфікацію для участі у гасінні пожежі. І це з однієї сторони правильно. Однак у нас підтвердженням кваліфікації є папірець — і папірець вирішує, хто буде тим крайнім.
Крім цього, добровільні пожежні частини діють на рівні з професійними, а сфера навчання не настільки зарегульована. У нас проблема — якщо з кимсь щось трапиться на пожежі, почнуться пошуки крайнього, розбір, чи мала людина кваліфікацію для участі у гасінні пожежі. І це з однієї сторони правильно. Однак у нас підтвердженням кваліфікації є папірець — і папірець вирішує, хто буде тим крайнім.
Як це працює у різних країнах:
США
Чисельність пожежних добровольців — 72%. Добровольці гасять пожежі безкоштовно, вважаючи, що таким чином допомагають своєму місту або селищу.
Австрія
ДПО організовують, забезпечують і фінансують муніципальні органи земель і громад. Підрозділи добровольців організовані за принципом професійних частин, але мають дуже обмежений оплачуваний склад.
Швеція
Добровільна пожежна охорона становить понад 80% чисельності пожежної охорони країни. Відповідальність за організацію і діяльність добровольчої пожежної охорони несуть муніципалітети.
Чилі
Пожежною справою займаються виключно добровольці.
ДСНС розробила проект закону, який має все це змінити. За часів роботи в проектному офісі МВС я також долучався до його розробки. Проект пройшов погодження всіх відомств і тепер лежить у Мін'юсті на експертизі, після чого його мають передати до Верховної Ради на розгляд. Робота над проектом стартувала влітку 2016-го. Такий у нас «швидкий» нормотворчий процес.
Зараз ми співпрацюємо з Мінрегіоном, щоб для добровільних пожежних у регіонах була матеріальна база, куди їх «прикріпляти». Мінрегіон планує зробити це одним з проектів, з яким громада може подаватися на отримання державного співфінансування. Якщо є хороша заявка з розвитку інфраструктури, це потрібно і принесе розвиток громаді, можна отримувати кошти з державного бюджету. Це має допомогти громадам, адже такі центри безпеки коштують недешево (від 8-10 мільйонів гривень), бо є певні вимоги до їх створення, і пожежна техніка дуже дорога.
Добровольці у різних країнах часом отримують відшкодування за свої виклики. Але ми дотримуємося того, що добровільний пожежний рух має бути неоплачуваним. Громада може придумати різні механізми мотивації: поїздки, грамоти, додаткові навчання, літні табори для дітей пожежних, тобто непрямі матеріальні стимули. Варто більше акцентувати на розвитку комм'юніті, щоб вони були об'єднані духом, ціллю, щоб їм було цікаво проводити час, було не тільки бажання допомагати і робити добру справу, а й щоб їм було цікаво. Навіть за кордоном є випадки, коли добровольці підпалюють ліси, щоб виїжджати на виклики. У нас цей ризик більший — не через те, що у нас погані люди, а тому що деколи це може бути найбільш доступним способом заробити.
Зараз ми співпрацюємо з Мінрегіоном, щоб для добровільних пожежних у регіонах була матеріальна база, куди їх «прикріпляти». Мінрегіон планує зробити це одним з проектів, з яким громада може подаватися на отримання державного співфінансування. Якщо є хороша заявка з розвитку інфраструктури, це потрібно і принесе розвиток громаді, можна отримувати кошти з державного бюджету. Це має допомогти громадам, адже такі центри безпеки коштують недешево (від 8-10 мільйонів гривень), бо є певні вимоги до їх створення, і пожежна техніка дуже дорога.
Добровольці у різних країнах часом отримують відшкодування за свої виклики. Але ми дотримуємося того, що добровільний пожежний рух має бути неоплачуваним. Громада може придумати різні механізми мотивації: поїздки, грамоти, додаткові навчання, літні табори для дітей пожежних, тобто непрямі матеріальні стимули. Варто більше акцентувати на розвитку комм'юніті, щоб вони були об'єднані духом, ціллю, щоб їм було цікаво проводити час, було не тільки бажання допомагати і робити добру справу, а й щоб їм було цікаво. Навіть за кордоном є випадки, коли добровольці підпалюють ліси, щоб виїжджати на виклики. У нас цей ризик більший — не через те, що у нас погані люди, а тому що деколи це може бути найбільш доступним способом заробити.
Добровольчі команди можуть і зараз існувати у багатьох регіонах, але Україна велика, не все, що відбувається у маленьких громадах, доноситься до центру. Ми можемо навіть не про всіх знати. На Закарпатті є села, що знаходяться за годину їзди від пожежної команди, і у них практично немає іншого виходу, як самим зорганізуватися і їздити на пожежі. Поки приїжджали державні пожежі, добровольці вже були там і працювали.
На Рівненщині команда добровольців їздила навчатися до Польщі. У Хмельницький області для добровольців з цілого району Рада Європи організувала навчання, закупила первинну техніку пожежогасіння, і тепер у кожному селі району є по три добровольці. У Донецькій області теж набрані добровольці, хтось ще чекає свого навчання, дехто не чекає, а просто біжить з відрами допомагати. Це природні речі, особливо для села, де всі один одному допомагають. Але ці процеси треба зробити більш структурованими і запропонувати громадам моделі, щоб вони знали, що робити, і не вигадували велосипед.
Це класно, що добровольців на Рівненщині, Хмельниччині навчили, запустили у роботу, але питання полягає в тому, що це разові акції. З різних обставин добровольці можуть піти з руху, переїхати, а треба, щоб була налагоджена система. Ми не можемо щоразу катати людей до Польщі, щоб вони вчилися бути добровольцями.
Але при побудові повноцінної моделі потрібен інший підхід, і це забирає багато часу. Ми сподіваємося, що до кінця 2018-го року це питання буде закрите на законодавчому рівні. Якщо говорити про покриття добровільними пожежними командами, то це не один рік. Це складний процес, який грунтується на зміні ментальності, коли ми виховуємо громадян з думкою, що бути громадянином — це не тільки права, а й громадські обов'язки.
На Рівненщині команда добровольців їздила навчатися до Польщі. У Хмельницький області для добровольців з цілого району Рада Європи організувала навчання, закупила первинну техніку пожежогасіння, і тепер у кожному селі району є по три добровольці. У Донецькій області теж набрані добровольці, хтось ще чекає свого навчання, дехто не чекає, а просто біжить з відрами допомагати. Це природні речі, особливо для села, де всі один одному допомагають. Але ці процеси треба зробити більш структурованими і запропонувати громадам моделі, щоб вони знали, що робити, і не вигадували велосипед.
Це класно, що добровольців на Рівненщині, Хмельниччині навчили, запустили у роботу, але питання полягає в тому, що це разові акції. З різних обставин добровольці можуть піти з руху, переїхати, а треба, щоб була налагоджена система. Ми не можемо щоразу катати людей до Польщі, щоб вони вчилися бути добровольцями.
Але при побудові повноцінної моделі потрібен інший підхід, і це забирає багато часу. Ми сподіваємося, що до кінця 2018-го року це питання буде закрите на законодавчому рівні. Якщо говорити про покриття добровільними пожежними командами, то це не один рік. Це складний процес, який грунтується на зміні ментальності, коли ми виховуємо громадян з думкою, що бути громадянином — це не тільки права, а й громадські обов'язки.
Якщо говорити про набір та підготовку добровольців, то централізовано ДСНС, наприклад, не може цим займатися. Тому що добровольці мають бути підв'язані не під місцеві підрозділи, а під місцеве самоврядування, тому що кожна громада має вирішити, чи їй це треба.
Можливо, для когось це буде неактуально, бо громада об'єдналась навколо райцентру, а у них є державні частини, може й об'єктові частини на великих підприємствах, і вони собою перекривають всі потреби. Може бути таке, що громада хоче, але не може собі дозволити, їх же не примусиш залучати добровольців.
У Польщі починалося все з того, що централізовано набирали добровольців. У нас теж можна так робити. Однак Польща це робила у 90-і роки, коли була централізованою і мала окреме фінансування на стимулювання добровольців. То були складні часи, люди йшли, бо це був не тільки добровільний рух, а й спосіб підзаробити. Зараз в них це стало почесним і драйвовим. А якщо у нас зараз запустити централізовано, є великі ризики того, що знову з'являться «мертві душі» і будуть відмиватися гроші тощо. Це одразу поставить хрест на ідеї, тому це треба робити не згори донизу, а знизу догори, нехай помалу, але стабільно. І це ще один аргумент, чому цим має займатись місцеве самоврядування.
Можливо, для когось це буде неактуально, бо громада об'єдналась навколо райцентру, а у них є державні частини, може й об'єктові частини на великих підприємствах, і вони собою перекривають всі потреби. Може бути таке, що громада хоче, але не може собі дозволити, їх же не примусиш залучати добровольців.
У Польщі починалося все з того, що централізовано набирали добровольців. У нас теж можна так робити. Однак Польща це робила у 90-і роки, коли була централізованою і мала окреме фінансування на стимулювання добровольців. То були складні часи, люди йшли, бо це був не тільки добровільний рух, а й спосіб підзаробити. Зараз в них це стало почесним і драйвовим. А якщо у нас зараз запустити централізовано, є великі ризики того, що знову з'являться «мертві душі» і будуть відмиватися гроші тощо. Це одразу поставить хрест на ідеї, тому це треба робити не згори донизу, а знизу догори, нехай помалу, але стабільно. І це ще один аргумент, чому цим має займатись місцеве самоврядування.
Які є підводні камені? У професійних пожежних є упередження і страх, що будуть скорочення через добровольців, але цього не станеться. Сподіваюся, що із роз'ясненнями це пропаде.
Як і казав, ще не розроблена повноцінна зручна модель підготовки. У нас є завдання розробити до кінця року навчальні матеріали, теоретична частина буде переведена в онлайн, а проходити практику по задумці добровольці будуть у пожежних частинах.
Складною є не тільки організація волонтерського руху, але і його підтримка. Це не повністю безплатна річ. Хтось має заплатити за навчання, страховку, обладнання і його знос, пальне тощо. Також потрібна підтримка мотивації. Одне з наших завдань — адвокація серед місцевого самоврядування.
Ще один підводний камінь — це стресова робота. Пожежні працюють у стресових умовах, потребують психологічної реабілітацї: мають бути програми допомоги, розгрузки, підтримка керівника команди і добровольців.
Як і казав, ще не розроблена повноцінна зручна модель підготовки. У нас є завдання розробити до кінця року навчальні матеріали, теоретична частина буде переведена в онлайн, а проходити практику по задумці добровольці будуть у пожежних частинах.
Складною є не тільки організація волонтерського руху, але і його підтримка. Це не повністю безплатна річ. Хтось має заплатити за навчання, страховку, обладнання і його знос, пальне тощо. Також потрібна підтримка мотивації. Одне з наших завдань — адвокація серед місцевого самоврядування.
Ще один підводний камінь — це стресова робота. Пожежні працюють у стресових умовах, потребують психологічної реабілітацї: мають бути програми допомоги, розгрузки, підтримка керівника команди і добровольців.
Хто підійде для цієї роботи і хто проявляє зацікавленність? У містах нам в основному пишуть активісти, дружини пожежників, пенсіонери ДСНС. Останні, як і ветерани АТО — цільова аудиторія в містах та селах. У місті — члени спортивних організацій, представники середнього класу, які хочуть активно проводити вільний від роботи час. У містах ми очікуємо більше молоді, ніж у селах, де буде більше людей середнього віку. Ми розуміємо, що буде багато чоловіків, але хочемо, щоб і жінки були залучені, і вони звертаються.
Для нас важливо, щоб у цю ідею повірили, щоб були її амбасадорами, адже одна з найважчих частин проекту — достукатись до людей і переконати, що допомагати треба.
Для нас важливо, щоб у цю ідею повірили, щоб були її амбасадорами, адже одна з найважчих частин проекту — достукатись до людей і переконати, що допомагати треба.
Сподобалася стаття? Подякуй автору!
Пожежну службу перевіряла
Марина Курильчук