Креатив для природничого:
перетворити музей на квест-кімнату






Шукати, де продаються стиглі тропічні фрукти, писати веселі пости у Фейсбуці та наукові статті, знаходити реквізит на OLX, ходити в експедиції, розробляти квести та проводити хімічні досліди для дітей — цим займається працівник музею. І це далеко не всі справи.

Вікенд поговорив з Олексієм Коваленком — молодшим науковим співробітником Національного науково-природничого музею НАН України. Ми дізналися, як перетворити музей на квест-кімнату та написати пост про гарбуз, щоб в музей прийшли нові відвідувачі.
Олексій працює в природничому музеї з 2009 року. Пройшов ще в студентські роки інженером на півставки, потім сюди ж вступив до аспірантури, отримав науковий ступінь та продовжив роботу в ботанічному відділі музею.

Разом з колегами Олексій почав розробляти інтерактивні програми — квести та веселі лекції для дорослих і дітей, на яких показують хімічні досліди, можна скуштувати тропічні фрукти чи потримати рештки динозавра. Про деякі з них — рослин-прибульців та плутанину в фруктах і овочах — ми вже писали в минулих матеріалах.

Тепер Олексій розповів, як створює такі програми, розказав про інші завдання та розкрив музейні лайфхаки, які допомагають змінити ставлення відвідувачів до природничого.
Про короткий списочок справ
— Звісно, мій робочий день в музеї — сидіти на стільці... насправді ні, обов'язків дуже багато, але це творча професія. Перша частина роботи — наукова, тому що для створення нових експозицій потрібно збирати матеріал, а це неможливо без наукових експедицій.

Крім написання статей і наукових досліджень, є друга частина — робота з колекціями. Потрібно дивитись за експозиціями, щоб не було пилу, правильно розміщувати етикетки, слідкувати, які експонати слід відправити на реконструкцію.

Третя частина — робота з відвідувачами. Це і звичайні екскурсії, з них я починав, і інтерактивні програми. Багато часу забирає їх створення та втілення. Окрім того, у нас не такий великий колектив, щоб обмежитись лише цим коротким списочком справ. Іноді ще є фізична праця, коли необхідно щось винести чи принести, вона чудово урізноманітнює інтелектуальну.
Пости про гарбузи і тантамарески
Тантамареска
Стенд для фотографій з отвіром для обличчя.
— Хоч київський природничий музей досить відомий, багато людей скептично до нього ставляться. Є така думка, що музей, як книга, яку можна прочитати і закрити, — достатньо побувати один раз, потім ще раз дитину привести. Ми намагаємось змінити таке ставлення.

Музей має відповідати сучасним викликам, а це включає роботу у Фейсбуці та інших соціальних мережах. У нас не так багато підписників, як хотілося б. Хоча коли я долучився до цієї справи, було менше. Ідея в тому, щоб писати не так тривіально, як багато інших природничих музеїв, навіть закордонних.

Починалось з наукових новин, а потім ми стали їх обігравати для наших експонатів та програм, з'явилися новини-запрошення на події. Пізнавальний контент повинен бути не нудний, а щоб хотілося прийти в музей і дізнатись більше. Після наших банальних постів про те, що кавун — це не ягода, а деякі гарбузи правильно називати тиквами, на програму прийшли люди, бо прочитали це.

Встановили тантамарески (виявляється у них спеціальна назва є, а не «штука з діркою для фоток» — дізнався про це, коли ми їх робили) на вході в ботанічний відділ. Здається, що тут нічого особливого немає, але коли бачиш, скільки людей там фотографується за день, то розумієш, що зробити їх була правильна ідея.
Про порожні коридори та напливи відвідувачів
— У музеї чотири поверхи, і далеко не всі відвідувачі мають сили піднятись на четвертий, де я працюю. У будні дні відвідувачів не так багато, як хотілося б. Ти прогулюєшся порожнім коридором, і це не дуже весело. Але вихідними у нас завжди багато гостей, які приходять не на екскурсії, а просто подивитись експозиції. Також на канікулах багато відвідувачів, а особливо за тиждень перед ними, коли приїжджають шкільні групи. Тоді навіть важко знайти вільного екскурсовода, щоб забезпечив ще одну групу супроводом. Також люди приходять на інтерактивні програми, навіть у погану погоду. Це мене тішить.
Перетворити екскурсію на пригоду
— Я починав робити екскурсії інтуїтивно. Мене від музею запросили на тренінги інтерпретації природи та культурної спадщини, який проводили представники національної спілки інтерпретаторів США. На цьому тренінгу і розповідали, як зацікавити людину. Багато що підтвердило мої перші інтуїтивні спроби роботи з групами. Є література на цю тему, кілька книг я із задоволенням прочитав і впевнився, що рухаюсь в правильному напрямку, дізнався про інші речі, які можна застосувати. Після цього я став працювати не інтуїтивно, а планомірно.

Я створював програми серйозно, розписував, що хочу донести, від яких речей відштовхуватись, які прийоми застосовувати. Це справді працює, можна достукатись, як до дошкільнят, так і до дорослих груп. Іноді для цього достатньо словесних прийомів, а іноді потрібен інтерактив та реквізит. Якщо ви розповідаєте, де справжня кориця, а де несправжня, то набагато краще відразу її і показати. Коли пояснюєте, що горобина — це тип плоду яблуко, то одна справа сказати це, а інша — розрізати горобину та яблуко і показати. Такі інтерактивні вставки посеред експозицій перетворюють екскурсію на пригоду — з'являються смакові і нюхові враження, а це важче забути, ніж інформацію, яка подається на слух. Хоча й мовленнєві прийоми не гірші.

Для різних вікових груп програми побудовані по-різному, але розповідаємо ми досить однаково. Часто достукатися до 4-річної чи 60-річної людини можна через одну і ту саму річ. Лише треба говорити зрозуміло, як і в звичайному побутовому спілкуванні. Ніхто ж від вас на кухні не очікує, що ви будете говорити суперлітературною мовою і мегатермінами. Як правило, у природі всіх людей зацікавлює одне й те саме. Хоча є речі, які можна розповідати лише дорослим, робити відсилки до тих речей, які вони знають, а дошкільнята — ні.
Косметичні маски та павуки на лекціях
— У нашому відділі ми не лише обігруємо ботаніку, є палеонтологічні та зоологічні програми. Одна група, для якої я раніше проводив палеонтологічну програму, здивувалась, коли наступного разу прийшла на «Хижі рослини» і знову побачили мене — як, ви ще й в рослинах розбираєтесь? Хоча за фахом я ботанік, але прищепити любов до природи може не лише вузькоспеціалізована людина, іноді навіть фаху не потрібно, раніше таких людей називали натуралістами.

У нас інтерактивних програм уже більше тридцяти. Основу становлять популярні, такі як «Палеонтологічна колекція», «Хижі рослини». Деякі повторюємо раз на два місяці та додаємо нові — не менше однієї прем'єри на місяць. Інтерактивна демонстрація плюс квест — це той рецепт, який спочатку спрацював і багатьом сподобався. Починається програма у вигляді інтерактивної лекції — це невеличке дослідження, до якого долучаються і глядачі, а потім активність змінюється на квест. Тепер намагаємось вводити елементи екскурсії або ж просто проводимо квест.

Найперша програма називалась «Різдвяні прянощі» — вона була створена за кілька тижнів після того, як я завершив курси з інтерпретації природи. Наставали різдвяні свята, було бажання щось зробити, а ботаніка і кулінарія чудово поєднуються. Тоді інтерактив був підібраний майже до кожного експонату, можна було все відчути на смак чи запах, перевірити його якість хімічним чи фізичним дослідом, зробити косметичну маску чи ще щось незвичне. Та перша по-справжньому популярна програма — це «Хижі рослини». Прем'єра «Різдвяних прянощів» була в грудні, а цієї програми — в лютому. У нас був місяць, присвячений Дарвіну, а він якраз їх досліджував. Спочатку вигадав лише назву — «Хижі рослини», але у мене не було ні однієї хижої рослини. Все було зроблено за тиждень. Ми знайшли ці рослини, навчилися їх садити і доглядати за ними. На прем'єру набрали групу за дві години, потім відкрили реєстрацію на інший час і знову набрали глядачів за дві години. Ця програма існує до цього часу, її часто замовляють шкільні групи.
— Створення сценарію залежить від багатьох факторів. Іноді ми його придумуємо на одному диханні.

Я завжди думаю, що б зацікавило мене в дитинстві. Розумію, що всі люди різні, але мені здається, що якщо б це було цікаво мені, то буде комусь ще цікаво. Більшість програм мають якусь опору, на основі чого вони створені. Це може бути наукова стаття — так з'явилася програма «Павуки. Книга рекордів». Я тоді писав для нашої сторінки в Фейсбук новину про павуків — якраз вийшла стаття науковців, де було описано, який павук найбільший, найважчий і тому подібне. Я подумав, що це цікава річ, і створив програму на основі цієї статті та додав інтерактив.

Є теми, які важко розкрити, тому що вони дуже широкі, наприклад, «Втрачений світ динозаврів». Деякі діти знають до сотні видів динозаврів, та про всі сто неможливо розказати на одній події. Ми зібрали вісім видів і говорили про них майже півтори години. Також проблема, що до цієї теми немає реквізиту.

Буває, пропрацював блок інформації, придумав якусь річ, а потім розумієш, що вона нікому не цікава і відкладаєш її подалі. Деякі ідеї, які спочатку здавалися чудовими, починаєш в них розбиратися і думаєш, що поки не доріс. Іноді програми закидаю на півроку.
Реквізит на OLX та в супермаркеті
— Ми завжди хочемо відчути річ на дотик, для цього і потрібні інтерактивні екскурсії. Та у відділі геології чи палеонтології зробити це простіше — достатньо витягнути експонати із вітрини і зробити їх доступними для огляду. У багатьох музеях світу так і зробили — вам дадуть доторкнутися до скам'янілої шкіри динозавра чи його екскрементів. У Віденському природничому я з радістю це робив. А з рослинами будуть проблеми — ці експонаті ніжні і тендітні, їх доводиться постійно реставрувати і без дотиків. Та ми намагаємося створювати реквізит, який буде доступний для огляду.

Природничий музей звикли уявляти як музей динозаврів. Але коли вони мешкали, майже вся територія України була залита водою. Тому, звісно, шукати їх тут марно, проте всі хочуть бачити в музеї велетенські кістяки. Є вихід у вигляді реплік — точних копій музейних експонатів. Є кілька чудових технологій, вони дозволяють зробити річ, яка виглядає досить вражаюче. Це точно краще, ніж нічого, і захоплює — кіготь теризинозавра розміром близько одного метра всі хочуть потримати в руках. Іноді лише потім дивуються, що він не справжній.

Хижі рослини довелося шукати довго. Я знайшов одну компанію в Одесі, вона напевно єдина, яка займається спеціальним вирощенням цих рослин. Ми до цього часу беремо у них і насіння, і якісь новинки, ці рослини в Україні чудово ростуть.

Дещо доводиться шукати на OLX. Часто люди, розгрібаючи свої квартири, не знають, куди подіти дві скрині з коралами. Вони їм уже і не потрібні, тому віддають за символічну ціну. Напевно полювати за такими оголошеннями стало для мене схоже на хобі. Дехто знаходить вдома опудало риби-їжака, яка роздувається, і думає, що це незвичайний скарб, ставить на нього ціну кілька тисяч гривень, а інший продає таку саму рибу разом із коралами за 150 гривень. Так поступово і наповнюється реквізит. Дуже важливо дати відвідувачам те, що можна відчути на дотик, але музейний експонат не можна віддати на таку роль, він на це не заслужив.

У нас багато програм, в яких даємо відвідувачам щось відчувати на смак: інтерактивна екскурсія відділом ботаніки, дегустація екзотичних фруктів і овочів. Я вже став експертом з того, у який час і в якому супермаркеті завозять екзотичні фрукти. Навіть планую, що і коли буду купувати. У супермаркеті дуже серйозно знижують ціну, коли продукт здається ось-ось зіпсується. Та саме в такому вигляді він є достиглий, фрукт став м'яким, але не гнилий — це нормальна кондиція. Часто продають супертверді манго за 200 гривень, але це як картоплю їсти, а іноді доводилось купувати велику стиглу папайю за 6 гривень. Іншим часом продають зеленющу і абсолютну несмачну по ціні 200 гривень за кілограм, вона на смак буде гірша, ніж сирий гарбуз.
Малювання на підлозі і невидимі чорнила в музейних умовах
— Відвідувачі дуже люблять квест, у музеї його влаштувати можливо, адже це чудове середовище, яке може ховати безліч підказок. Перше, з чого ми починаємо, це говоримо, що в нашому музеї ми любимо дві речі — наших відвідувачів і наші експонати, але біг і погана поведінка шкодить обом.

Багато загадок полягає в тому, що слід намалювати фарбами якусь рослину. Спочатку у нас були мольберти, та чудово працює, коли група розташовується на підлозі і малює фарбами просто там. Потім вони отримують наступну підказку, наприклад, завдання знайти певну рослину, порахувати кількість її квіток і підійти до вітрини з таким номером, там буде наступна підказка. Є загадки-пазли, коли треба знайти предмет, скласти його і потім з'ясувати, що робити далі. Є банальні хімічні досліди, наприклад, невидимі чорнила, які елементарно зробити навіть в музейному просторі, і вони додають нотку несподіванки в квест. Людина, яка прийшла на таку програму вперше, не сподівається побачити таке.

Ми раніше думали, що неможливо провести квест для дошкільнят, та прості завдання з пошуку предметів, складання їх у вигляді пазла чудово працюють. Я бачу відгук навіть від такої маленької аудиторії, це багато значить для мене.
Про відвідувачів зі знанням латини
— Відвідувачі ставлять різні питання, часто побутового характеру. Наприклад, дорослі на програмі про прянощі питають, як купити справжню гвоздику чи какао. У дітей, коли показуєш хімічний дослід, виникають питання, як повторити це вдома. Іноді бувають дуже неочікувані і заглиблені питання. Ми серйозно недооцінюємо інтелект дітей. У мене багато постійних відвідувачів 6-8 років, які можуть дати фору по знанням латини багатьом студентам біологічного факультету.

Мене дуже розчулюють відвідувачі, які готуються до заходу. Є хлопчик 7-8 років, який майже на кожну лекцію малює плакат, на ньому є картинки та певні факти по темі. Подібних відвідувачів досить багато, у них є бажання всім розповісти про те, що вони знають. На квестах вони викладаються на повну.

Тим, хто вже був на якомусь нашому квесті, наступного разу легше розгадувати загадки, вони розуміють суть. Був випадок, коли квест пройшли за 15 хвилин, хоча там 30 завдань і потрібно переміщуватись по простору. Та був ще тато з донькою, які проходили його години дві. Я вже прибрав всі зали, пропонував допомогу, та в них була принципова позиція все зробити самим, врешті вони пройшли всі завдання.
Лагідний промоушн природничого
— Важливо представляти музей не лише на території музею. Адже не всі уявляють, що тут відбувається. Коли видається нагода попрацювати в інших проектах і робити непомітний лагідний промоушн природничого музею, я та інші співробітники стараємось не гаяти такий шанс. Так розширюється аудиторія, зараз вона вже дійсно велика. На програму «Хижі рослини» досі приходять нові люди. Часто відвідувачі, які приводили свою дитину, рекомендують нас всьому класу.

Цього року ми брали участь в «Арсеналі ідей». Там була велика кількість дітей і дорослих, яким можна розповісти про те, що ти любиш. Я показував «Хижі рослини» і «Лабораторію прянощів». У нас було два квестових завдання, одне пов'язане з хижими рослинами, а друге — виміряти свою коштовність в автентичних каратах. Один карат — це насінинка ріжкового дерева. Ми взяли ваги, достатньо насіння і кожен міг зважити свою каблучку чи будь-яку іншу прикрасу. Це той випадок, коли після робочого дня ти відчуваєш себе зарядженим.
Не гербарій, не пластмаса
— Коли я прийшов працювати в музей, почались роботи з відновлення залу «Флора України», він до цього років 10 був закритий. Деякі експонати там старіші (10-20 років), але є багато нових експонатів, які особисто збирав я та мої колеги. Постійно щось нове додається, а щось забирається. З деяких рослин пелюстки і фарба зникає раніше, з деяких — пізніше. З рослинами дуже багато клопоту. Напевно більш старіші наші тропічні експонати, але й вони також оновлюються з ботанічних садів, магазинів, з рослин, які вирощені тут з насіння.

Найскладніше саме створити експонат, бо в багатьох музеях або взагалі немає відділів ботаніки, або рослинні експонати зведені до плодів — різноманітні кокоси, які просто поклали на полицю, або замінені пластмасовими аналогами. Можливо, у мене паранойя на цей рахунок, але пластмасові рослини, як би не були детально зроблені, видаються неприродними. Є технологія об'ємного засушення рослин, і зараз у музеї не гербарій, приклеєний до скла чи паперу, а рослини, які поступово засипались піском і висушувались в сушильній шафі. Звісно, це не завжди і не з кожною рослиною вдається, але наш ботанічний музей точно флагман у цій галузі. У нас немає моніторів і інших інтерактивних мегаречей, але по тому, як представлені рослини і в якій кількості, я думаю, що подібних в світі немає.
Сили і креатив на створення нового
— В ідеалі хотілося б, щоб експозиції не були постійними, як це і відбувається в багатьох інших музеях. Постійна експозиція має бути, але мають бути і зали, які можна переформатовувати під якусь тему. Тоді відвідувачі поверталися б сюди знову і знову. Деякі міжнародні оглядачі, які приїжджали в наш музей, говорили: «Круто, вони виставили все, що в них є». Насправді це не все, фонди теж забиті експонатами, які також можна було б показати, але простір обмежений. Я не кажу, що такий класичний академічний формат поганий, але було б чудово мати можливість робити абсолютно новий зал. Та тут є багато факторів — відсутність фінансів та працівників для цього. Наш відділ не дуже великий, та чудово що працюють ентузіасти, які можуть віддати свої сили та креатив на створення чогось нового, але навіть реставрація одного залу займає багато часу і сил.

Ми реставрували зали «Флора України» та «Флора Євразії», невдовзі знову відкриємо наш тропічний зал. Там відреставровані всі експонати, є нові, навіть досить рідкісні, наприклад, хижа рослина головач (цефалот) мішечковий, який зростає в Австралії лише в невеличкій зоні. Його вдалося виростити тут і зробити з нього експонат. Лишиться ще реставрувати коридор. Як на мене, це початковий етап, щоб хоча б те, що було раніше, стало б більш сучасним, блискучим, гарненьким, цікавішим.

У мене великі плани на інтерактивні програми, тому що вони дозволяють майже в будь-якому місці розповідати на сучасному рівні і цікаво. Якщо відвідувачі хочуть прийти сюди знову, то ти влучаєш в ціль. Для масштабного оновлення музею потрібні величезні грошові вливання, але можна змінювати настрій відвідувача і без цього.
Їли фрукти, проходили квести та малювали
Марина Шилович
Текст
Ольга Сошенко
Фото
Читайте також
Made on
Tilda